Драма «Гроза» є, безсумнівно, одним із кращих творів Олександра Миколайовича Островського, вершиною його творчості. Це теперішня перлина російської драматургії, що коштує в одному ряді з такими добутками, як «Недоук», «Горі від розуму», «Ревізор», «Борис Годунов».
Дуже чітко й виразно зображує Островський куточок «темного царства», де на наших очах набирає силу протистояння між темрявою й неуцтвом з однієї сторони й красою й гармонією з іншої. Хазяями життя тут є самодури. Вони тіснять людей, тиранствуют у своїх сім’ях і придушують усякий прояв живої й здорової людської думки. Зовні поки все гаразд, але стримуючі сили занадто неміцні: їхнє тимчасове торжество лише підсилює напруженість. Обстановка згущається до кінця першої дії; навіть природа, як у пісні Кулигина, відгукується на це насувається на Калинов грозою. Але ще раніше, при першому знайомстві з діючими особами драми, стає очевидної неминучість конфлікту двох протиборчих сторін. Тому що й серед прихильників старих порядків, і серед представників нового покоління впадають в око як істинно сильні, так і слабкі характери
Головна героїня драми, Катерина, молода жінка, дружина купецького сина Тихона Кабанова. Вона недавно залишила свій рідний будинок і переселилася в будинок до чоловіка, де живе разом зі своєю свекрухою Кабановой, що є повновладною господаркою не тільки свого життя, але й життя навколишніх її людей. З теплотою й любов’ю Катерина згадує рідний дім, свою дівочу життя. Там вона жила привільно, оточена пещенням і турботою матері. У вільний час ходила на ключ за водою, доглядала за квітами, вишивала по оксамиті, відвідувала церква, «Головна роль, звичайно, роль Чацкого, без якого не було б комедії, а була б, мабуть, картина вдач». (И. А. Гончарів)Не можна не погодитися з Гончаровим. Так, фігура Чацкого визначає конфлікт комедії, обидві її сюжетні лінії
П’єса писалася в ті часи (1816-1824 р.), коли молоді люди типу Чацкого несли в суспільство нові ідеї, настрої. У монологах і репліках Чацкого, у всіх його вчинках виразилося те, що важливіше всього було й для майбутніх декабристів: дух вільності, вільного життя, відчуття, що «вольнее всяких дихає». Свобода особи от мотив часу й комедії Грибоєдова. І воля від ветхих подань про любов, шлюб, честі, службі, сенсі життя. Чацкий і його однодумці прагнуть до «мистецтв творч, високим і прекрасним», мріють «у науки вперить розум, що алчет пізнань», жадають «піднесеної любові, перед якою мир целийе порох і суєта». Всіх людей вони хотіли б бачити вільними й рівними. Як і завжди в драматичному добутку, позиція головного героя розкривається насамперед у сюжеті. Грибоєдов, вірний життєвій правді, показав тяжку долю молодої прогресивної людини в цьому суспільстві. У п’єсі, де зображений усього лише один день у будинку московського пана Фамусова, порушені найбільш важливі питання: про виховання й утворення, про службу батьківщині й громадянському обов’язку, про кріпосне право й преклоніння перед усім іноземним
На сторінках комедії розвертається боротьба «століття нинішнього» з «століттям минулої», Чацкого й фамусовского суспільства. слухала оповідання й спів мандрівниць. Релігійне виховання, що вона одержала в сім’ї, розвило в ній вразливість, мрійність, віру в загробне життя й відплату людині за гріхи. У зовсім інші умови потрапила Катерина в будинку чоловіка. Привілля рідного дому змінилося на задушливе рабство. На кожному кроці вона почувала залежність від свекрухи, терпіла приниження й образи. «Яка я була жвава, а у вас зав’янула зовсім… Чи така я була» журиться дівчина. Так, видно, міцно тримає у своїх руках влада Кабаниха. Її самодурство, зіштовхуючись із творчим характером Катерини, змушує ще більше озлитися на навколишнім і ревно охороняти старі звичаї. У цьому зіткненні двох сильних особистостей Кабаниха бере гору, адже світла душа Катерини не здатна на підлості. Нескладно догадатися, яким виріс син Марфи Ігнатіївни, вихований під постійним контролем своєї матері. Безвладний, слабкий, «і на волето він немов зв’язаний». Вплив на нього матері безмежно. «Подика поговори з маменькой, що вона тобі на це скаже» такий його звичайну відповідь. Єдина розрада Тихін знаходить у провині, зрідка забуваючи про безрадісне життя. Набагато вище й морально одареннее Тихона Ваня Кудряш. У ньому сильніше, ніж у комлибо з героїв «Грози», крім, зрозуміло, Катерину, тріумфує народний початок. Це пісенна натура, молодецька й талановита, відчайдушна зовні, але добра й чуйна в глибині. Проте, і Кудряш зживається з калиновскими вдачами, його натура вільна, але часом свавільна. Миру темного царства Кудряш протистоїть своїм молодецтвом, бешкетництвом, але не моральною силою. Однак і цього вистачає, щоб утихомирити іншого В будинку Фамусова відносини між людьми побудовані на неправді й лицемірстві. Їхні основні заняття «обіди, вечері й танці». І от у цей будинок, де всі пороки прикриті показний добродетельностью, вихром уривається Чацкий. В образі Чацкого автор показав людину нового складу розуму й душі, натхненого новими ідеями, що ится нові, більше сучасні форми життя
Прагнення Чацкого служити батьківщині, «справі, а не людям». Він ненавидить все минуле, у тому числі рабське преклоніння перед всім іноземним, догідництво, низькопоклонство. І що ж бачить він навколо Масу людей, які шукають лише чинів, хрестів, «грошей, щоб пожити», не любові, а вигідного одруження. Їхній ідеал «помірність і акуратність», їхня мрія «забрати всі книги б так спалити». Чацкий це людина нового миру. Він не приймає законів життя старої Москви. У нього своє подання про служіння батьківщині. На його думку, треба служити чесно, «не вимагаючи ні місць, ні повишенья в чин». Чацкий виступає проти людей, які цінують лише багатства й чини, бояться правди й освіти. Прогрес суспільства він зв’язує з розквітом особистості, розвитком наук і освіти, що чужо фамусовскому суспільству. Людина, що одержала гарне утворення, що володіє блискучим розумом, не бажає приймати за зразки таких як «дядюшка Максим Петрович», тому що не бачить у них ніяких моральних достоїнств і може заявити про це у всеуслишанье. Чацкий ставить під сумнів моральний авторитет батьків, говорячи про «подлейших риси минулого життя» і самодура Савела Прокофьевича Дикого. «
Учотирьох этак, впятером у провулку де-небудь поговорили б з ним віч-на-віч, так він би шовковий зробився…». Дикої самий богатий і знатна людина в місті. Капітал розв’язує йому руки, дає можливість безперешкодно куражитися над бідними й матеріально залежними від нього людьми. Ніж більше Дикої багатіє, тим бесцеремоннее він стає. Але сильний матеріально, Савел Прокофьевич слабшав духовно. Він може іноді й спасувати перед тим, хто сильніше його по характері. Марфі Ігнатіївні Кабановой це, наприклад, вдається легко: вона, так само як і Кудряш, прекрасно бачить корінь внутрішньої слабості самодурства Дикого: «А и честьто невелика, тому що воюешьто ти все життя з бабами, от що». Чому ж не керуємо Дикої для місцевого самоучки Кулигина, для свого племінника Бориса, чому ці освічені й розумні люди неспроможні перед сваволею самодура. Звичайно, немаловажну роль отут грають безправ’я того й іншого. Згадаємо кулигинское: «Нема чого робити, треба скоритися! А от коли буде в мене мільйон, тоді я поговорю». Але в Кудряша мільйона ні, а проте Дикого він ставить на місце, та й Кабаниха «розмовляє» його аж ніяк не мільйонами. Кулигин і Борис зовні затиснуті, надламані старими порядками
Але це не заважає їм прагнути до волі, одержувати знання. Всі ці люди, так добре показані автором в «Грозі», розділені по своїх життєвих принципах на два табори. Боротьба між ними поступово загострюється, але сили ще занадто нерівні. Лише окремі «промені» в образі Катерини, Кудряша уриваються в «темне царство» Кабанихи й Дикого. Однак цих «променів» стає усе більше й більше, молодість всі частіше заявляє про себе, і незабаром, відчувається, будуть повалені старі закони домострою, а на їхнє місце встануть закони світла й доброти. Порівнюючи нове століття зі століттям минулої, аж ніяк не на користь минулі. Чацкий не тільки викривач неправди, він ще й борець. Борець за справу, за ідею, за правду. На всі ради Фамусова перестати дуріти й брати приклад з батьків, він відповідає: «Служити б рад прислужуватися нудно». У суспільстві Фамусова ідеї Чацкого, його мовлення й страждання залишаються незрозумілими
Pages: 1 2
Збережи - » Жіночі імена в п’єсах Островського . З'явився готовий твір.