ЖАНР І КОМПОЗИЦІЯ “ГЕРОЯ НАШОГО ЧАСУ” Робота Лермонтова над романом тривала біля двох років: 1838-1840 роки. З’явився роман у пресі не відразу, а виходив частинами. В 1840 році вийшло у світло окреме видання роману, на який жваво відгукнулася критика того років. Багатьох він зачепив за живе, деякі, відчувши можливість симпатії публіки до героя, оголосили Печорина аморальним, інші заперечували правдоподібність характеру головного героя або писали, що Печорин - твір з аллсоч. ру © 2005 портрет самого автора. Суперечливі й в основному недружелюбні толки змусили Лермонтова написати до другого видання передмова, де він відкидає невірні тлумачення образа Печорина, почасти пояснює своє відношення до нього й пояснює свої творчі принципи. У романі вирішується та ж злободенна проблема, що поставлена в “Думі”: чому люди розумн і енергійні не знаходять застосування своїм незвичайним здатностям, “в’януть без боротьби” на самому початку життєвого поприща? На це питання прагне відповісти Лермонтов життям Печорина, прагнучи створити портрет “героя свого часу”, складений з “пороків усього… покоління, у повному їхньому розвитку”. Завданню всебічного й глибокого вивчення особистості героя й того середовища, що виховала його, підпорядкована композиція, сюжет і система образів добутку. “Герой нашого часу” - роман, що складається з п’яти повістей, об’єднаних головною діючою особою - Печориным. Жанр “Героя нашого часу” - роман у вигляді “ланцюга повістей” - був підготовлений розповсюдженими в російській прозі 30-х років циклами повістей, які часто приписувалися особливому оповідачеві або авторові (“Повести Белкина” Пушкіна, “Вечора на хуторі біля Диканьки” Гоголя й ін.). Лермонтов обновив цей жанр, перейшовши до опису внутрішнього життя людини й об’єднавши всі повести особистістю героя. Цикл повістей перетворився в соціально-психологічний роман. Лермонтов з’єднав такі характерні для 30-х років жанри, як шляховий нарис, світська повість, новела. “Герой нашого часу” був виходом за межі цих невеликих форм шляхом об’єднання їх у жанрі роману. Предтечей роману Лермонтова, особливо повести “Князівна Мері”, з’явився роман у віршах Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Але між цими двома романами є істотне розходження: у Лермонтова поглиблений психологічний аналіз, розкриття сучасного йому людини зсередини, Пушкін розглядає героя часу зовні, як би з боку, менш детально. Таким чином, “Герой нашого часу” став продовженням в еволюції російського роману й дав початок його розвитку в Тургенєва, Толстого, Достоєвського. У романі Лермонтова композиція й сюжет підпорядковані одному завданню: якнайглибше й всебічно розкрити образ героя, простежити історію його внутрішнього життя, тому що “…історія душі людської, - як заявляє автор у передмові до “Журналу Печорина”, - хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше й не корисніше історії цілого i народу, особливо коли вона… написана без марнолюбного бажання збудити участь і подив”. Однієї з найважливіших L особливостей роману є порушення хронікальної послідовності подій, у чому полягає своя художня логіка й закономірність. На початку роману автор прагне показати суперечливі вчинки Печорина: у повістях “Бэла” і “Максим Максимыч” його поводження здається загадковим і незрозумілим. Але от автор відкриває сторінку щоденника “того, хто так нещадно виставляв назовні власні слабості й пороки, і читач починає розуміти таємні і явні мотиви вчинків героя. Від учинків, які робить спочатку сам Печорин, Лермонтов непомітно веде читача до їхніх причин. Перша частина добутку знайомить читача з героєм прийомами зовнішньої характеристики. Друга частина підготовляється першої, ми знайомимося з “Журналом Печорина”, у якому герой розповідає про себе в гранично щирій сповіді. Роман побудований так, що Печорин і його історія послідовно з’являються перед читачем як би із трьох точок зору. Передмова автора пояснює мету, загальний задум добутку. Потім ідуть шляхові записки автора, що починають повість “Бэла”. Центральним у повісті є оповідання старого офіцера. Оповідання цей перебивається описом Хрестового перевалу. Оповідання Максима Максимыча ускладнено й тим, що в першу його частину включене оповідання Казбича, а в другу - характеристика Печорина. Цієї композиції повести відповідає її стилістична складність: кожна діюча особа має свою мовну манеру. Вклавши оповідання про історію Печорина й Бэлы у вуста старого “кавказця” Максима Максимыча, Лермонтов оттенил трагічну спустошен
Збережи - » ЖАНР І КОМПОЗИЦІЯ “ГЕРОЯ НАШОГО ЧАСУ” . З'явився готовий твір.