Робота Лермонтова над романом тривала біля двох років: 1838-1840 роки. З’явився роман у пресі не відразу, а виходив частинами. В 1840 році вийшло у світло окреме видання роману, на який жваво відгукнулася критика того років. Багатьох він зачепив за живе, деякі, відчувши можливість симпатії публіки до героя, оголосили Печорина аморальним, інші заперечували правдоподібність характеру головного героя або писали, що Печорин - портрет самого автора. Суперечливі й в основному недружелюбні толки змусили Лермонтова написати до другого видання передмова, де він відкидає невірні тлумачення образа Печорина, почасти пояснює своє відношення до нього й пояснює свої творчі принципи. У романі вирішується та ж злободенна проблема, що поставлена в “Думі”: чому люди розумн і енергійні не знаходять застосування своїм незвичайним здатностям, “в’януть без боротьби” на самому початку життєвого поприща?
На це питання прагне відповісти Лермонтов життям Печорина, прагнучи створити портрет “героя свого часу”, складений з “пороків усього… покоління, у повному їхньому розвитку”. Завданню всебічного й глибокого вивчення особистості героя й того середовища, що виховала його, підпорядкована композиція, сюжет і система образів добутку. “Герой нашого часу” - роман, що складається з п’яти повістей, об’єднаних головною діючою особою - Печориным’.
Жанр “Героя нашого часу” - роман у вигляді “ланцюга повістей” - був підготовлений розповсюдженими в російській прозі 30-х років циклами повістей, які часто приписувалися особливому оповідачеві або авторові (“Повести Белкина” Пушкіна, “Вечора на хуторі біля Диканьки” Гоголя й ін.). Лермонтов обновив цей жанр, перейшовши до опису внутрішнього життя людини й об’єднавши всі повести особистістю героя. Цикл повістей перетворився в соціально-психологічний роман. Лермонтов з’єднав такі характерні для 30-х років жанри, як шляховий нарис, світська повість, новела
“Герой нашого часу” був виходом за межі цих невеликих форм шляхом об’єднання їх у жанрі роману. Предтечей роману Лермонтова, особливо повести “Князівна Мері”, з’явився роман у віршах Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Але між цими двома романами є істотне розходження: у Лермонтова поглиблений психологічний аналіз, розкриття сучасного йому людини зсередини, Пушкін розглядає героя часу зовні, як би з боку, менш детально. Таким чином, “Герой нашого часу” став продовженням в еволюції російського роману й дав початок його розвитку в Тургенєва, Толстого, Достоєвського
У романі Лермонтова композиція й сюжет підпорядковані одному завданню: якнайглибше й всебічно розкрити образ героя, простежити історію його внутрішнього життя, тому що “…історія душі людської, - як заявляє автор у передмові до “Журналу Печорина”, - хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше й не корисніше історії цілого народу, особливо коли вона… написана без марнолюбного бажання збудити участь і подив”. Однієї з найважливіших особливостей роману є порушення хронікальної послідовності подій, у чому полягає своя художня логіка й закономірність. На початку роману автор прагне показати суперечливі вчинки Печорина: у повістях “Бэла” і “Максим Максимыч” його поводження здається загадковим і незрозумілим. Але от автор відкриває сторінку щоденника “того, хто так нещадно виставляв назовні власні слабості й пороки, і читач починає розуміти таємні і явні мотиви вчинків героя
Від учинків, які робить спочатку сам Печорин, Лермонтов непомітно веде читача до їхніх причин. Перша частина добутку знайомить читача з героєм прийомами зовнішньої характеристики. Друга частина підготовляється першої, ми знайомимося з “Журналом Печорина”, у якому герой розповідає про себе в гранично щирій сповіді. Роман побудований так, що Печорин і його історія послідовно з’являються перед читачем як би із трьох точок зору. Передмова автора пояснює мету, загальний задум добутку
Потім ідуть шляхові записки автора, що починають повість “Бэла”. Центральним у повісті є оповідання старого офіцера. Оповідання цей перебивається описом Хрестового перевалу. Оповідання Максима Максимыча ускладнено й тим, що в першу його частину включене оповідання Казбича, а в другу - характеристика Печорина. Цієї композиції повести відповідає її стилістична складність: кожна діюча особа має свою мовну манеру
Вклавши оповідання про історію Печорина й Бэлы у вуста старого “кавказця” Максима Максимыча, Лермонтов оттенил трагічну спустошеність Печорина й разом з тим протиставив йому цільний характер російської людини. Образ Максима Максимыча - чесного трудівника, непомітного героя - не тільки вписується в традицію Пушкіна в зображенні демократичного героя - станційного доглядача, але й передбачає образи героїв “Севастопольських оповідань” і “Війни й миру” Толстого. Повість “Максим Максимыч” хронологічно є останньою повістю вромане.
Композиційно - allsoch. ru 2001-2005 вона сполучна ланка між “Бэлой” і всіма наступними повістями: у ній пояснюється, як потрапили до автора, проїзному офіцерові, записки Печорина. В “Передмові до “Журналу Печорина” автор повідомляє те, чого не зміг повідомити сам Печорин: Григорій Олександрович умер, вертаючись із Персії. У повістях “Журнал Печорина”, написаних від першої особи, з’являється третій оповідач, третє по рахунку авторське “я” - сам Печорин, долею якого автор зацікавився ще в оповіданні Максим Максимыча.
И от розумний, скромний Печорин, що вміє точно визначити кожну думку, усякий щиросердечний стан як самого себе, так і своїх співрозмовників, з нещадною відвертістю розповідає про своє життя, про глибоку незадоволеність собою й всім навколишньої. У самоаналізі - сила й слабість Печорина, звідси його перевага над людьми й у цьому одна із причин його скептицизму, розчарованості. При всій стилістичній єдності “Журналу Печорина” кожна із трьох повістей, що становлять “Журнал”, має свої історико-літературні особливості
“Тамань” - гостросюжетна й разом з тим сама лірична повість у всій книзі - по-новому й у реалістичній манері продовжує традиції романтичних розбійницьких повістей. Разом з тим у цю маленьку повість вплітається розповсюджений у романтичній баладі мотив русалки, але переведений у реальний життєвий план: русалка перетворюється в чарівну контрабандистку. Лермонтов намалював в образі контрабандистки глибоко симпатичний йому тип характеру, у якому немає байдужності до життя, байдужості, зате багато сил, енергії, пристрасності, волі. Такий характер допомагав Лермонтову виявити якості свого головного героя й передати мрію про сильних і цільних людей, здатних кборьбе.
Правда, контрабандисти в “Тамані” не вступають у боротьбу із суспільством в ім’я якихось високих ідеалів, але вони вільні, далекі від усякої умовності й фальші, “природні” на противагу фальшивим і зарозумілим представникам пятигорской “знаті”, з якої зіштовхується Печорин у наступній главі. Друга повість, що входить до складу “Журналу Печорина”, “Князівна Мері”, розробляє тему героя того часу в оточенні “водяного суспільства”, намічену ще Пушкіним в “Подорожі Онєгіна”. В “Князівні Мері” Печорин виступає перед читачами не тільки як мемуарист-оповідач (як в “Тамані” і “Фаталісті”), але і як автор щоденника, журналу, у якому точно фіксуються його міркування й враження. Саме в цій повісті найбільше глибоко показані безвихідний розпач, трагічна безнадійність Печорина, розумної й обдарованої людини, покаліченого середовищем і вихованням. Зображення дворянського суспільства, з яким зв’язує Печорина походження й класова приналежність, має в романі істотне значення
У сусідстві з “столичними франтами”, “московськими богинями” і “провінційною знаттю” яскравіше виступає незвичайність, винятковість Печорина в тім середовищі, у якій він змушений перебувати й діяти. Конфлікт між суспільством і Печориным показує непримиренність його до всіх устояних традицій “світла”. Правда, у романі зображений не столичне світло, а “водяне суспільство”. Але Лермонтов показує, що в сутності принципового розходження між ними ні, а строкатість і випадковість суспільства, що утворився на водах, дозволяють авторові яскравіше виявити доконану самітність Печорина, дорівнює далекого й знатній московській княгині Лиговской, і небагатому юнкерові Грушницкому, і драгунському капітанові. Ключем до ідейного задуму “Фаталіста” - останньої новели “Героя нашого часу” - є монолог Печорина.
Міркування Печорина в цьому монолозі як би підбивають підсумок всьому “Журналу Печорина” і навіть роману в цілому. Вільна натура Печорина тягне його до діяльності, до боротьби. Але герой морально не готовий ще до того, щоб повстати проти дійсності, проти століттями складних підвалин світського суспільства
Pages: 1 2
Збережи - » Жанр і композиція «Героя нашого часу» . З'явився готовий твір.