Після спаду першої хвилі Реформації (1531) піднімається друга хвиля, пов’язана з особистістю французького теолога Жана Кальвіна (1509-1564), що більшу частину свого життя провів у Швейцарії.
Герой його ранніх творів (як і в Лютера) - людин, до ущербності нерозмірний творцеві, але в той же час наділений піднесеною божественною свідомістю свій нерозмірності. Незначність трактується як якість, властиве тільки одній божественній досконалості. Абсолютно неправомірно, щоб одні люди дивилися на інші з божественної висоти, тільки перед богом люди рівні.
Кальвін під впливом ідей Лютера відрікся від католицької церкви й примкнув до протестантського руху. У Швейцарії він написав свій головний трактат «Наставляння в християнській вірі», його догми виражали інтереси самої сміливої частини тодішньої буржуазії. Кальвін не висунув принципово нових ідей, але систематизував ідей Лютера, Цвингли.
Кальвінізм, однак, ще більше спростив християнський культ і богослужіння, додавши церкви демократичний характер (виборність керівництва церкви мирянами), відокремив її від держави, хоча й залишив самостійною політичною системою.
Кальвін коштує на тих же позиціях, що й Лютер, тобто земне життя - це шлях до порятунку, у цьому житті треба терпіти та ін. Однак, він підкреслює більшу можливість активного включення християнина в земні справи. Прилучення до світських благ пов’язане з володінням майном і його множенням, необхідно лише помірне користування багатством згідно з божою волею. Для Кальвіна демократія - не кращий спосіб правління, він уважав найбільш удалою політичною системою олігархію, у крайньому випадку - помірну демократію. З 1536 року Кальвін оселився в Женеві, де в 1541 році стає фактичним диктатором міста, домагається підпорядкування світської влади церкви.
Основа кальвінізму - вчення про божественне приречення. Кальвін спростив і підсилив це навчання, довівши його до абсолютного фаталізму : одні люди ще до народження визначені богом до порятунку й небесного блаженства, а інших - до загибелі й вічних борошн, причому ніякі дії людини, ні його віра не має сил це виправити. Людина рятується не тому, що вірить, а вірить тому, що визначено до порятунку. Божественне приречення сховане від людей, і тому кожний християнин повинен прожити своє життя так, ніби він був визначений до порятунку.
Кальвін проповідував граничне обмеження своїх життєвих потреб, відмова від земних задоволень, ощадливість, постійна завзята праця й удосконалювання професійної майстерності. Успіх у професійній діяльності - ознака богоизбранности, професія виступає як покликання, місце служіння богу, тому професійний успіх - самоцінність, а не засіб досягнення матеріальних благ.
Критика розкоші й ледарства переходило в заперечення художньої творчості, літератури й мистецтва, у заборону на всі звеселяння й розваги.
Збережи - » Жан Кальвін . З'явився готовий твір.