Вірші про «Прекрасну Даму» є першим кроком Олександра Олександровича Блоку в його багаторічному творчому шляху від романтичного символізму до критичного реалізму. Це перше й самий геніальне, на мій погляд, його досягнення. Дивно красиво, тепло й ніжно написані ці добутки… Вірші про «Прекрасну Даму» були написані в кінці 19 століття й початку 20 століття, складний, неясний час; час переоцінки цінностей, перегляду життєвих принципів; час репресій і революцій, протесту, принижень і ігнорування людини, як особистості. Страждали все від селянина до дворянина

Таким чином, люди змучені безжалісною реальністю шукали віддушину, спокою в містичному. Величезний вплив на формування мировоззрений багатьох сучасників Блоку зробила філософія Соловйова, особливо теза: «сама любов миру відкрита через любов до жінки…у любові - спасенье наше…

» , так само й наш поет, створюючи свої маленькі добутки, намагався вкритися від сіркою, грубої реальності, шукав спасенья в райському, можливо навіть утопічному, світі своєї нескінченної любові до \”Прекрасної Дами\”, у красі її, \”Вічної Жіночності». Поет цілком розчинявся у вирі прекрасних мрій, поклонии цій небесній богині, він чітко бачив кожну рису її особи, знав усе про створений його думкою істоті, вона був рабом своєї мрії: Твоїх страстей повалений силоміць, Під ярмом слабкий. Часом слуга; порию милий; И вічно раб. Блок чомусь передчував прихід цієї дивної діви, боявся що по шляху в реальність ніжне створення втратить частина своєї первозданної краси: Як ясний обрій! І лучезарность близько. Але страшно мені: зміниш вигляд Ти. У страху перед жахливим, палючим і роз’їдаючому все на своєму шляху стихійним миром, Олександр Олександрович сам починає шукати свою \”Прекрасну Даму\”: м’який, заворожливий голос у метушливих магазинчиках, тихий подих у шумі не затихаючої вулиці, скромний погляд у юрбі перехожих…

Шукає бездушне, безсловесне створіння своє знаходить ще більш прекрасну, теперішню, живу жінку, незалежний і вільну, як вітер легку й прозору… Душа його була переповнена радістю, надією на щастя, він хотів взяти свою улюблену під руку й летіти до вільного майбутнього. Сила краси Лідії Дмитрівни Менделєєвій (Це була воістину «Прекрасна Дама»: граціозна, вихована

Вона опромінювала всіх не тільки світлом добра серця свого, але й зовні була подібна до золотого проміннячка сонця в сіркою пилу сьогодення: русява коса акуратно спускалася до пояса, величезні сапфірові очі нерідко будили щирі посмішки на втомлених особах звичайних людей.) була настільки велика й світла, що він не страшився поранитися об гострі шипи всепоглинаючого часу, об злі «кролячими погляди п’яниць»,глузування copyright