Повість «Кайдашева сім’я» була написана ще 1878 року, але й досі її читають залюбки і сміються від душі, і сумують, впізнаючи, на жаль, сімейні ситуації. А сталося так, тому що І. С. Нечуй-Левицький відтворив саму суть людських характерів і життєвих принципів, показавши їх через національно своєрідне світобачення українців. Відтак і тема сім’ї набула головного значення. Спостерігаючи перипетії життя сім’ї Кайдашів, ніби бачиш усе з певної відстані. Проте відстань часто скорочується, бо надто вже типові ситуації змальовано. Ось два брати Карпо й Лаврін розмовляють про дівчат, і ми бачимо, як по-різному дивляться на світ ці люди; один — Карпо — в усьому бачить негатив, другий — Лаврін — готовий любити увесь світ. Проте поступово, коли обидва одружуються, їхні позиції стають схожими. То що ж сталося у сім’ї Кайдашів? Та те, що, на жаль, ще й сьогодні спостерігаємо у сім’ях, бо найбільш затятими і непримиренними люди стають стосовно близьких.

Вважається, що зі своїми можна й не церемонитись, бо, бач, правила хорошого тону — це для зовнішнього вжитку. Отак і отруюємо ми життя одне одному у сім’ї, не помічаючи, як боляче ранимо тим самим і себе, калічимо . Адже й у сім’ї Кайдашів не завжди все було погано. Хоч і пиячив старий Кайдаш часом, проте сини його поважали, як заведено було українською сімейною традицією, і Карпо хіба що міг пожартувати про батькові переживання щодо п’ятничного посту. Але куди ж поділося оце почуття гумору, коли почалися жіночі сварки?

Що спонукало Карпа штовхнути батька під час сварки? Здається, оте саме недбальство у родинних стосунках, яке дає волю егоїзму, жадібності та іншим негативним рисам характеру. Ніхто з Кайдашів у сім’ї і не думав стримуватися у своїх емоціях і ніхто не подумав про інших, про те, як їм ведеться у такому домі. Можливо, вперше це показала Мелашка, не витримавши постійного напруження і залишившись у Києві. Її пошуки, хвилювання дещо припинили егоїстичні і бездумно жорстокі напади на неї свекрухи, однак і тоді ще не все владналося.

Кілька разів сім’ю мирили представники громади, влада. Та хіба це може втримати мир у сім’ї! Про це Нечуй-Левицький дотепно говорить у останніх рядках повісті, коли передає розмову великомудрих баби Параски й баби Палажки, які міркують, куди треба одсунуть хати Карна й Лавріна, щоби там запанував мир. Але тут-таки Параска зауважує, що і в самої Палажки така сама проблема в родині. Отже, вона спільна.

Отож письменник спонукає через смішні й дотепні сцени з родинного життя Кайдашів замислитись над тим, як зберегти лад у сім’ї.