Людина, як тільки усвідомила себе людиною, почала активно освоювати довколишній природний простір. Та робила це, не порушуючи законів природи. Вона жила в гармонії з нею. Що таке закони природи? їх, напевно, легше відчути, аніж пояснити словами. Закони природи, на мою думку, це гармонійний внутрішній стан, який пояснити просто: роби добро, і воно до тебе добром повернеться. Поняття «добро» стосується не тільки стосунків між людьми, але й природи, а відтак цілої планети. Так, як стали поводити себе люди останнє століття, свідчить про те, що люди перестали шанувати закони природи.

Тож виходить, що нам Слід захищати планету від самих себе. Людство взагалі дбає про свої егоїстичні інтереси, про швидкі успіхи, не дбаючи про завтрашній день для онуків і правнуків. А вираз «На наш вік вистачить» набув злочинного змісту.

Я дуже хочу вірити в те, що моє покоління буде добрішим і ми будемо вивчати природу, щоб навчитися її розуміти, і вона відплатить нам добром.

Барвінок — вічнозелений чагарничок, що росте по всій Україні.. А тому він і має багато місцевих назв: хрещатий барвінок, барвін, барвінець, зеленка, барвінчик. За народною символікою барвінок — символ молодості, мужності, кохання та шлюбу, нев’янучої краси, а вплетений у дівочий віночок він ще означає символ материнської любові. Є навіть така загадка: «Цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає, мороз усе поглушив — його ж не займає».

У давні часи в Київській Русі барвінок використовували при різних обрядах, і саме з тих прадавніх часів зберігаються різні повір’я та легенди про цю рослину. Барвінок, наприклад, ніколи не викидали на смітник, а тільки на воду; вплетений у вінок він оберігає красу дівчини та мамині настанови. Крім того, виявляється, що барвінок здавна відомий як цілюща рослина, яку використовували з давніх часів. Барвінок поширений майже у всій Європі, у Франції подекуди цю рослину називають відьминою фіалкою, мабуть, через те, що він має чудодійні властивості. Якщо б гості з Європи запитали мене, що таке Україна, я б відповів — це барвінковий край.

Верба — одне з найпоширеніших дерев в Україні й одне з найулюбленіших, бо про вербу та калину складено дуже багато пісень, а ще кажуть: «Без верби і калини нема України».

Ще довкола лежить сніг, а верба вже віщує весну. Є така приповідка: «Зацвіла верба — прийшла весна». Пухнасті вербові котики — це така вражаюча дивовижа, що до кожної сіренької чи біленької бруньки приглядаєшся: чи не зблиснуть там оченята, бо котики ж!

Про вербу існує безліч повір’їв, легенд, приказок, різних оповідок. З народних уст можна почути ліричні розповіді про вербу, яка є символом родючої сили, пробудження природи, України, батьківщини. А ще розповідають різні страшні історії про старі сухі верби, В дуплах яких поселяється нечиста сила.

У народі кажуть: «Там де живе верба, житиме й річка», «Де срібліє вербиця, там здорова водиця», тому криницю копають завжди під вербою. Вербові гілки освячують напередодні Великодня у Вербну неділю. Галузками б’ють один одного, приказуючи: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень — Великдень». Бажають: «Будь здоровий як верба».

Верба оспівана в піснях, переказана в легендах, вона й справді є одним із символів України.

Пасічники, яких колись називали бортниками, завжди мали свого святого покровителя — Святого Зосима, якого вони вшановують і понині. У давні часи на кожній пасіці вивішували ікони захисника бджіл, біля них читали молитви, влаштовували різноманітні обряди. Крім того, у побуті було багато пасічницьких молитов та заклинань од злодіїв, хижаків, мору тощо. Що б там не було, але святий Зосим міцно перебрав покровительство над «божими мухами» — бджолами до своїх рук, і пасічники віддавали йому свою хвалу. Про це говорить і давнє прислів’я: «Вітай бджолу на Зосима, то будуть рої і вощина».

Зважаючи на те, що бортництво ще з княжих часів мало важливе значення в житті наших предків і як продукт харчування, і як промисел, і як товар для продажу, то йому (тепер уже пасічництву) належить і нині важлива роль в житті українців. На жаль, деякі моменти використання меду або забуті, або й втрачені. Понині бджолярі стежать за поведінкою бджіл, аби передбачити погоду. Наприклад: ранній виліт бджіл — буде гарна весна, бджоли обсіли акацію — буде дощ. Ще є такі примовки: «Раді люди літу, а бджоли цвіту», «Якщо влітку дощ рідко буває, то у вулики мед прибуває», «Літо з квітами — вулик з медом». Бджола на квітці продовжує радувати погляд усякої доброї людини.

Хотілося б розпочати такими словами: «Без роду нема народу». Бо чим-сильніший рід, тим сильніші всі разом — народ. Пам’ять про свій родовід — це важливий момент у збереженні національних і моральних традицій. Зараз уже мало знають про те, що в давнину було за обов’язок знати поіменно свій рід до сьомого коліна.

Останнім часом усе більше людей цікавляться своїм родовим корінням, і це радує, бо таким чином будуть зміцнюватися стосунки і в сім’ї, і з далекими родичами, частішими стануть зустрічі в родинному колі. Добре, що тепер відроджується традиція пам’ятати про свій рід, і пам’ять про нього передавати наступному поколінню. Мені вдалося дізнатися про свій рід тільки до четвертого коліна, та попереду ще велике й цікаве дослідження, коли треба буде звертатися до архівів.

Народна мудрість стверджує, що хто відцурався мови й рідних традицій, той може знехтувати й синівським обов’язком перед батьками. Таких безбатченків у незалежній Україні стає все менше, якою б мовою вони не розмовляли.