Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму «97».

Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту українців.

На Україні у перші десятиліття XX століття відбувалися складні соціально-і угруповані процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Кути завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець з походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то «третій сорт», і відмовитися від свого, національного — єдиний спосіб вирватися з «плебейського» стану.

Мина Мазайло, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свойого «малоросійського» походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у міщеному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Він робить собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать «благородно»: Тюльпішов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєнін. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що мого вона носить багато років, «як віспа на житті…» Розпач вчувається у її словах,їх: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»

Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій і країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.

Щоб підтримати Мину Мазайла у його рішенні, як на крилах прилетіла з Курська тьотя Мотя — живе втілення великодержавної пихи. Її українофобство, зневажливий тон, коли мова йде про українське, — це ознака міщанського світогляду.

Твір Миколи Куліша «Мина Мазайло» глядач сприймав як політичну сатиру на міщанство, як критику національної упередженості і великоросійського шовінізму.