Поезії Ліни Костенко про любов коштовні, і як художньо завершене чудо словесного мистецтва, і як добутку, наділені здатністю відроджувати людські почуття. Той, хто один раз потрапив до безмежного чудового миру лірики поетеси, приречений щораз чи те поринати в бурхливе море страсті, чи те радуватися спокійним і розважливим плинам вічної ріки любові. І вже ніколи не стихне пісня любові для тих, у чиїй душі проросли рядка: «Я дуже важко вами отболела», «Я думаю про тебе увесь мій час, але про це не треба говорити», «Моя любов! Я перед тобою», «Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани», «Я заради цього готова жити. Всі інші нехай проходять мимо, аби тільки в повторах не втратить одне, своє, неповторне». Тексти лірики Ліни Костенко оповиті вуаллю таємничості, недомовленості, магії й загадковості. Ліричній героїні дано глибоко почувати й точно все розуміти, вона істинно знає, що таке любов, і не терпить приниження цього почуття

Скільки написано добутків, у які поети намагалася вкласти всю силу своєї емоційно-ліричної наснаги! Здається, всі можливі нюанси любовних почуттів уже зафіксовані в поетичному слові. І незважаючи на це, на їхньому тлі лірика Ліни Костенко вражає енергетикою, сприймається як вічно юна, реалістична й злободенна. І це закономірно, тому що втілення емоційних станів у слові відбувається на теперішньому художньому рівні, за допомогою доконаних засобів поетичної техніки

Любов багатоголоса й неосяжна. Вона те жагуча, неймовірна, шалена, втілена в образах індійської жриці, весни, урагану, сатани, у ній навіть відчувається клекіт бою й дзенькіт мечів; те тиху, погожа, спокійна; перемогу одержують,то бурхливі пориви, то розважливість аж до раціоналістичної холодності. Така суперечливість і разом з тим привабливість передана рядом складно сформованих антитез: «Любов підкралася тихо, як Далила, а розум спав, як довірливий Самсон», «або біля тебе душу заморожу, або біля тебе полум’ям згорю», виразних і яскравих оксиморонів: «И як ми будемо. Як тепер ми будемо, такі вже рідн і такі чужі», «Гриміла тиша рупором вокзальним», «Тебе, невідомого, довідаюся».

Любов у Ліни Костенко - це не тільки вибір особистий, а, насамперед, особистісний, тому що передбачає відповідальність перед предками й нащадками, перед власною совістю; це поглиблення у власний внутрішній мир, саморозуміння й самоусвідомлення, самоствердження й самореалізація; разом з тим це думка про іншому, симпатія, взаємозбагачення. Глибинну філософію любові поетеса порівнює в незабутніх метафоричних рядках: «Слова як сонце сходили в мені. Несказанне залишилося несказанним»; «Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву».

Любов високоморальна й високоэстетичная, вона виникає як фактор виховання, формування смаків і смаків. Вічність класики любові втілена в образі старого співака у вірші «Пелюстки стародавнього романсу». Художні деталі - келих, метелик - протипоставлені в тексті номінаціям, які вказують на сірість, буденність, примітив і відсутність тону:

• Він цей вокал піднімав, як келих
• У нього був метелик на манжеті
• Деякі красуні, всупереч вікам,
• До нього йшли по місячній доріжці
• А потім зникла музика. Антракт
• Усе чоловіка говорили прозою
• Жінки мовчали. Усе було не так.
• їм не хотілося пива й морозива

Духовна підґрунтя інтимної лірики, розуміння любові як самодостатньої субстанції, що надихає, окриляє, виконує душу творчою енергією, засвідчене у вірші «Моя любов! Я перед тобою» і втілене в поетичні конструкції, які своєю формою й змістом нагадують молитву, іноді змова або заклинання, а в цілому поезія сприймається як своєрідний гімн любові. Почуття ліричної героїні джерелами мають національну ментальность, і це виконує її душу гордістю, достоїнством і честю. Герої інтимних поэзий Ліни Костенко поглиблені в мир прадавних вірувань, де є присутнім демонологічний образ сатани, вогню як стихії очищення, печі як прадавнего символу родинного щастя й затишку:

И спить у печі веселий сатана, уткнулся жаром у лабети головешок

Прекрасна, що щемить мелодія інтимної лірики Ліни Костенко звучить у душі те сумом, з гіркотою, то вигадкою й оманою, пошуком єдин і неповторного, то мріється як сон або казка, а те звучить рішучим і вольовим наказом, естетичним і моральним заповітом