Цього року на уроці російської літератури я познайомилася з оповіданням Івана Олексійовича Буніна “Пан із Сан-Франциско”, у якому письменник описує трагічну долю пана, ім’я якого ніхто не запам’ятав. Автор в оповіданні показує мир бездушшя, вульгарності, неправди, мир багатства одних і приниження інших. Бунін описує картини життя людей такими, якими вони є насправді. На прикладі пана із Сан-Франциско письменник хоче показати, що незначно тих людей, які прагнуть тільки до багатства, до наживи капіталу, які хочуть, щоб їм усе підкорялися, яким наплювати на бідняків, що прислужують їм, і на увесь світ. Бунін негативно ставиться до свого головного героя. Це видно з найперших рядків, з того, що в героя немає ім’я

“Пан із Сан-Франциско - ім’я його ні в Неаполе, ні на Капрі ніхто не запам’ятав…” - пише автор. Ця людина все своє життя присвятив нагромадженню грошей, не перестаючи працювати до самої старості. І тільки в п’ятдесят вісім років він вирішив поїхати в подорож для розваги. Зовні він виглядає дуже значно, багато, але усередині, у душі в нього порожнеча

Подорожувати багатий пан їде на пароплаві “Атлантида”, де перебуває “саме добірне суспільство, - те саме, від якого залежать всі блага цивілізації: і фасон смокінгів, і міцність тронів, і оголошення війни, і добробут готелів”. Ці люди безтурботні, вони веселяться, танцюють, їдять, п’ють, курять, красиво одягаються, але їхнє життя нудне, схематична, нецікава. Щодня схожий на попередній

Їхнє життя схоже на схему, де сплановані й розписані години та хвилини. Герої Буніна духовно злиденні, недалекі. Вони й створені, тільки щоб насолоджуватися їжею, одягатися, святкувати, розважатися. Їхній мир искусствен, але він їм подобається, і вони із задоволенням живуть у ньому. На пароплав була найнята навіть спеціальна пара молодих людей за дуже більші гроші, що грала закоханих, щоб веселити й дивувати багатих панів, і яким ця гра давно набридла. “І ніхто не знав, що вже давно знудило цій парі вдавано мучитися своїм блаженним борошном під безсоромно-смутну музику…

” Єдине сьогодення у світі штучного було почуття, що зароджувалося, любові до молодого принца в дочки пана із Сан-Франциско. Пароплав, на якому пливуть ці люди, складається із двох поверхів. На верхньому поверсі панують багатії, які вважають, що мають право на все, що їм усе дозволено, а на нижньому поверсі до знемоги працюють кочегари, брудні, голі по пояс, багряні від полум’я. Бунін показує нам розкол миру на дві частини, де одним усе дозволено, а іншим - нічого, і символом цього миру є пароплав “Атлантида”.

Мир мільйонерів незначний і егоїстичний. Ці люди завжди шукають собі вигоду, щоб їм одним було гарно, але вони ніколи не замислюються про людей, які їх оточують. Вони зарозумілі й намагаються уникати людей нижчого рангу, ставляться до них зі зневагою, хоча обшарпанці будуть їм віддано прислужувати за гроші. От як Бунін описує цинізм пана із Сан-Франциско: “А коли “Атлантида” увійшла, нарешті, у гавань, привалила до набережній copyright