«Зайві люди» у добутках А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова

«Зайва людина», «зайві люди», «галерея зайвих людей» – звідки з’явилася цей термін у російській літературі? Хто вперше так вдало застосував його, що він міцно й надовго затвердився у творах Пушкіна, Лермонтова. Тургенєва, Гончарова? Існує точка зору, що вперше найбільше чітко ним скористався И. С.Тургенєв, створивши добуток, озаглавлений «Щоденник зайвої людини».

Подругою версії, сам Пушкін у чорновому варіанті восьмої глави «Євгенія Онєгіна» назвав свого героя «зайвим»: «Онєгін як щось зайве коштує». Так чи інакше, але саме образ «зайвої людини» надовго став предметом дослідження російських письменників. Самотнім, відкинутим суспільством або сам отвергнувший це суспільство, «зайва людина» не був плодом фантазії російських письменників XIX століття, воно був відбитий ними як хворобливе явище духовного життя суспільства, викликане кризою суспільної системи

Образ «зайвої людини» у російській літературі дуже різноманітний. Романтичні герої Пушкіна й Лермонтова – натури жагучі, що бунтують. Вони не виносять залежності, одночасно розуміючи, що їхня несвобода – у них самих, у них душі

Їм здається, що їх робить залежними суспільство, у якому вони живуть, однак, вступивши з ним у конфлікт, вони відчувають свою самітність. Алеко, герой поеми Пушкіна «Цыганы», пішовши від «неволі задушливих міст» у циганський табір, хоче мати повну волю. Але це воля тільки «для себе». Зсмфире й нікому іншому він не дозволяє мати цю волю

Старий-Циганів, батько Земфіри, говорить йому: Ти не породжений для дикої частки, Ти для себе лише хочеш волі. У цій поемі виразився погляд Пушкіна на свободу особи. Він уважав, що воля конкретної личнос-ти, будь-якої людини кінчається там, де починається сво-бода © Алл Соч. РУ 2005 іншого людини

Кавказький бранець, герой однойменної поеми Пушкіна, обтяжений не умовними, а теперішніми ве-клунями, і тому його мрії про волю здобувають цілком реальні обриси рідного краю, коханої людини: Я бачу образ вічно милий; Його кличу, до нього прагну. Юна черкеска ціною свого життя даровала йому довгоочікувану волю, але чи буде він щасливий? «Мцыри» – це гімн життя. Любов до життя героя Лермонтова така, що він готовий заплатити за неї са-мій же життям

И ніякого парадокса тут ні, пото-му що життя у в’язниці для Мцыри – це смерть, а смерть на волі – частина життя, остання, але частина. Я мало жив і жив у полоні. Таких два життя за одну, Але тільки повну тривог, Я проміняв би, якщо б міг. Демон – «дух изгнанья», якому знудило зло. Любов до Тамари розбудила в ньому бажання вірити доб-ру, але творити його він так і не зміг. Тамара загинула

И знову залишився він, гордовитий, Один, як колись, у всесвіті. Дубровский і Вадим, герої однойменних произве-дений, ображені й принижені суспільством. Удовлетво-Рив свою спрагу мести, обоє, однак, не змогли слати сча-стливыми.

Вони втратили своїх улюблених, і доля героїв – самітність. У реалістичних творах Пушкіна й Лер-Монтова перед читачем з’являються вже інші герої. Це Онєгін з «Євгенія Онєгіна» Пушкіна й Печорин з «Героя нашого часу» Лермонтова. Обоє вони бла-городны, чесні, розумні, на голову вище всіх оточую-щих. У їхнього груди киплять «сили неосяжні», але вони не знаходять застосування

Онєгін так і не може знайти сво-його місця в житті, ніщо його не радує, не хвилює, він ні до чого не прагне. Навіть любов щирої, не зіпсованої світлом дівчини, Тетяни Ларіної, не знаходить у ньому відгуку. Печорин стає, подібно Демонові, руйнівником чужих життів. Всі, до чого він доторкається, гине, розсипається в порох: по його провині гине черкеска Бэла, із-за нього «чесним контрабандистам» приходить-ся міняти свій життєвий уклад, від його руки гине Грушницкий, разочаровывается в житті й любові княж-на Мерь Лиговская, він стає причиною, нехай не-вільної, загибелі Вулича в «Фаталісті». Поєднує їхня одна хвороба – «російська нудьга», ана-балка «англійського спліну», яким болів ще байро-новский Чайльд Гарольд.

Нудьга викликалася противо-речием між високою інтелектуальною культурою «російських європейців», до яких належали всі передові люди того часу, і «азіатчиною» крепос-тнических відносин. Люди з «озлобленим розумом, ки-пящим у дії порожньому», і душею, не зіпсованої світлом, вони нехтували суспільство, у якому жили, і були в ньому самотні

Збережи - » «Зайві люди» у добутках А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова . З'явився готовий твір.

«Зайві люди» у добутках А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.