За переказами, основоположником байки вважається давньогрецький мудрець Езоп, який жив у VI столітті до н. є. Жодних достовірних свідчень про нього немає. Зате існує багато легенд про життя цього мудрого співця. Давні греки вимовляли його ім’я інакше - Айсопос. За легендами, він був рабом-невільником, не греком, а чужоземцем - фракійцем чи фрігійцем. Легендою створено і зовнішність Езопа: бородатий чоловік з великою головою, з довгим носом. Ходив, важко перевалюючись, адже був кульгавий, мав велике черево, і на спині горб.

  Давня Греція - рабовласницька держава. Рабами там були цілі покоління. Езоп-невільник був розумніший, талановитіший за своїх хазяїв, але заявити про свої людські права він міг лише посередництвом байки. У своїх творах Езоп висміював жадібність, дурість, зарозумілість, брехливість і багато інших людських вад. Здавна його твори приваблювали людей своєю мудрістю. Та й у житті він дивував своїми мудрими вчинками і висловами.

  Збереглася легенда про випадок із життя Езопа. Хазяїн послав його у справах, а дорогою мудреця зустрів суддя.

• -        Куди ти йдеш? - суворо запитав суддя.
• -        Не знаю, - відповів Езоп. Ця відповідь здалася підозрілою, і суддя наказав відвести Езопа до в’язниці.
• -        Я ж сказав ширу правду, - запевняв Езоп. - Звідки мені було знати, шо я
• потраплю до в’язниці.

Суддя змушений був відпустити мудреця. В іншій легенді розповідається, шо якось Эзоп прибув у Дельфи. Там у своїх виступах байкар дорікав дельфійцям за те, що вони не сіють, не жнуть, живуть дармоїдами, харчуються за рахунок жертв, які приносять Аполлонові з усієї Греції, і Ображені жерці храму, де Езоп ночував, підкинули йому золоту чашу, звинуватили у крадіжці і вирішили скинути зі скелі. Та навіть перед такою страшною смертю Езоп розповів дельфійцям байку про те, як один селянин вирішив хоч на старості літ побувати у великому місті. Його дорослі сини запрягли у візок не коня, а ослів, які самі знали дорогу до міста. У дорозі селянина застала негода і ніч, осли заблукали і завезли старого на край урвища. «Владико Зевсе, - заволав селянин, - за що мені така зла доля? Добре ще б від коня, а то від паршивих ослів!»

Свою останню байку Езоп закінчив словами, що йому прикро від того, що приймає смерть не від рук гідних людей, а від негідних віслюків. Мабуть, ми вже ніколи не дізнаємось, як насправді жив Езоп, який вигляд мав. Але нам достеменно відомо, що він був людиною мудрою, доброю і гордою. Про це найкраще говорять близько 650 байок, які він написав і залишив у спадок нащадкам.