Заболоцкий(«Некрасива дівчинка»)

Заболоцкий(«Некрасива дівчинка») Заболоцкий прожив важке, суворе життя: напівголодне існування, 8 років таборів, довге замовчування. Протягом всього його життя відрізняв напружений духовний пошук: він намагався розгадати таємниці буття, замислювався над відношенням людини й природи, над проблемою змісту людського життя, над щирою красою миру й людини, прославляючи високі почуття любові й дружби. Поет філософ – З хотів присвятити себе науці, але прихильність до мистецтва (насамперед – поезії й живопису) виявилося сильніше. Що є краса?

Цей афористичний рядок стає головною темою багатьох віршів поета. Будь це вірші про природу або про тварин, або про людину. Рядки, що малюють природу й тварин, підкреслюють безмежність і красу миру, з однієї сторони й несправедливість, приниженість їх з іншої. Особа коня пречервоній і розумній Він чує говір листів і каменів Уважний! Він знає лемент звіриний И в старого гаю рокіт солов’їний ……….

На темний небокрай Сходять зірок соединенья И кінь коштує, як лицар на годинниках, Грає вітер у легких волоссях Ока горять як два величезних мири Грайливо стелятся, як царська порфіра. Поет підкреслює виразну, розумну особу коня й пише про нього з повагою й ніжністю тому, що він не шукає вигоди від нього. А людина живе й не бачить, що довкола нього існує багато маленьких і більших життів, що у світі стільки краси. Краса миру і його недосконалість звучать у вірші «Вересень».

Вірші побудовані на контрастній грі темного (далечінь нечиста, царство мрячно, далечінь завішена) і світлого (перший промінь, арка засяяла, золотий, як вогонь і гранатовий, з улыбкою) почав. Композиційно вірш ділиться на 2 частині, причому друга починається із протиставлення (Але глянь…). Перша строфа передає картину осіннього дощу із рвучким вітром (Сипле дощик більші горошини

Рветься вітер і далечінь не чиста ). Атмосфера дощу передана й у звукописи – алітерації, що підкреслює пориви осіннього вітру. Але вже друга строфа виявляє собою поворот теми. Поет говорить про, що пробивається крізь туман сонячному промені, про таємничі зміни, що наближаються вприроде.

Легкий і стрімкий промінь пророкує торжество світла й краси. У наступних двох строфах з’являється образ орешины, що вподібнюється дівчині. Подібне порівняння підсилює картину перетворення природи після очисного дощу, говорить про її красу й вічної обновляемости. Завершує вірші строфа, де образ орешины-дівчини перевтілюється в «немов деревце, у хитку молоду царівну у вінці». Це символ щасливого злиття природи й людини

Не випадково й та обставина, що З у самій природі хоче побачити, прозріти джерела «особи». Часом він уживає вираження «особа коня», «особа звірів», цим самим поет як би хоче сказати, що людина – це тільки розвиток того, що закладено в природі. Проблема особи, його краси й неподобства мучить поета. У таких віршах як «Про красу людських осіб», «Некрасива дівчинка» і в багатьох інших З порушує питання: «Що є краса?

». Поетичній манері Із близька живопис, він, як живописець вихоплює з людської юрби особи. Інші холодні, мертві особи Закриті ґратами, немов темниці. Інші – як вежі, у яких давно Ніхто не живе й не дивиться у вікно. От і вірш «Некрасива дівчинка» представляє як би ще одну ланку в міркуваннях поета про сутність краси

Уже в заголовку вірша сформульована проблема «джерело противочувствия». Композиція вірша ділиться на дві частини: опис і міркування. Починається вірш із опису зовнішнього портрета дівчинки. Серед інших граючих дітей Вона нагадує жабеня Заправлена в труси худа льоля Колечка рудуваті кучері Рот довгий, зубки криві Риси особи гострі й некрасиві И одночасно дається внутрішній зліпок з душі. Чужа радість так само, як своя Млоїть її й от із серця рветься И дівчинка радіє й сміється Охоплена щастям події

З – реаліст тверезо бачить суворе реальне життя, що не минути, передчуває день, коли дівчинка раптом побачить із жахом, «що посередині подруг вона всього лише бідна погануля!» . Поет покладає надію не на втішливу неправду, що зовнішня краса нічого не значить. Він сподівається на твердість людського серця, що воно не «тендітна іграшка». З вкладає в ці слова віру, народні подання про те, як перенести лихо

«Під лежачий камінь вода не тече, значить треба копіювання заборонене © 2005 перетопити камінь, перетерпіти біль». В описі портрета дівчинки автор використовує епітети оцінного ряду (довгий, криві, гострі, некрасиві), а наприкінці уривка на перше місце виступають дієслова, що теж по-своєму оцінюють (млоїть, рветься, радіє, сміється). Так від зовнішності поет перекладає розмову до божественного дарунка (обожнюють люди).

Краса й чистота почуттів, природність доброти й любов до всього, що нас оточує, до людей, до життя, до чужої радості – от що є краса, що обожнюють люди, що побачив у цій дитячій душі своїм поетичним поглядом З. Вірш закінчується питаннями, які підсилюють емоційний вплив і сприяють розкриттю ідеї вірша. Поет не дає готових відповідей на питання, змушує нас задуматися над тим, «що є краса?», але він зробив головне: не залишив нас байдужими й змусив думати, міркувати про істину красі людини, про тім яку рятівну силу він несе в собі. І не випадковий образ «вогню, що мерехтить у посудині», що є символом добра й людяності

Збережи - » Заболоцкий(«Некрасива дівчинка») . З'явився готовий твір.

Заболоцкий(«Некрасива дівчинка»)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.