За часів, коли жив Ґете (друга половина…

За часів, коли жив Ґете (друга половина XVIII — початок XIX ст.}, ніби золотий дощ талантів пролився над Німеччиною. Чимало його сучасників і співвітчизників зробили вагомий внесок у світову культуру. Серед них письменники, композитори, філософи, мистецтвознавці, учені: Брентана, Гердер, Гегель, Гофман, Гейне, Глюк, Я. і В. Ґрімми, О. і В. Гумбольдти, Кант, Крейцер, Лессінг, Лафатер, Моцарт, Мейер, Мендельсон, Фіхте, Шеллінґ, В. і Ф. Шлеґелі, Шопенгауер,, Шиллер та ін.

Але доля склалася так, що ті, з ким він міг би помірятися силами, ніколи з ним не стикалися. Перебуваючи в Лейпцигу, він не зустрівся зі своїми давніми знайомими, зокрема з Лессінгом. Гердер прагнув підкорити Ґете собі. Стосунки з Шиллером були дуже складними. їхня природа, характери, обдарування були настільки протилежні, що двох великих поетів пов’язувала тільки спільна мистецька праця. Кант ніколи не покидав Кенігсберга, та Ґете і не прагнув зустрічі з ним. Шеллінґ і Гегель, крім усього іншого, належали до молодшого покоління. Моцарт народився надто рано, Бетховен — пізно. Отже, хоча в Німеччині часів Ґете жила і творила плеяда яскравих, талановитих людей, перший поет країни лишався самотнім.

Ставлення Ґете до філософів було взагалі упередженим: «Ці пани постійно жують власні нісенітниці й метушаться навколо власного "я",— говорив поет про фіхтеанців. Висловлювання про інших філософів також були не надто схвальними: «Я не

хочу детально входити в філософію Гегеля, хоча сам Гегель мені імпонує»; «з Шеллінґом я провів гарний вечір. Я зустрічався б з ним частіше, але філософія руйнує в мені поезію».

Усе життя Ґете бракувало справжнього друга, людини, яка б глибоко розуміла його внутрішній світ та його твори. Різні люди наближалися до нього на тому чи іншому відрізку життєвого шляху, та жоден із них не став його постійним супутником.

У 70-ті роки, у період «Бурі й натиску», Ґете затоваришував з І. К. Лафатером (1741-1801). Цей вчений богослов зацікавив молодого поета, і разом вони написали працю під назвою «Фізіономічні фрагменти для заохочення людських знань і любові» (1775-1778), але згодом ідейне розмежування поклало край їхній дружбі, і після 1786 року Ґете не відповів на жоден лист Лафатера.

Втім поет умів цінувати обдарованих людей. Так, братів Гумбольдтів, з якими він познайомився в Єні, Ґете уподібнював цілій академії і протягом усього життя листувався з ними.

Прагнучи знайти духовно близьку людину, Ґете шукав цікавого співрозмовника та однодумця. Такими стали для нього Гердер і молодий Шопенгауер, який захоплювався вченням Ґете про кольори.

Таким чином, стосунки поета з відомими людьми на його батьківщині обмежувалися досить вузьким колом осіб.

Ґете був надзвичайно скупим на вживання епітету «великий» щодо своїх сучасників. Лише Наполеона і Байрона він визнав гідними цього слова, бо йому подобалися непересічні особистості, люди активної, палкої вдачі. Постать Байрона привернула особливу увагу Ґете, захопила своєю геніальністю й неприборканістю, стрімким темпом життя, бурхливими пристрастями і «світовою скорботою». Ґете був удвічі старший від англійського поета та сприймав його як рівнозначну духовну величину. Згадуючи свою юність, він розумів, що молодим іноземцем володіють почуття, які колись вирували в ньому самому.

Ґете ніколи не бачив Байрона, не розмовляв із ним, вони лише обмінялися листами напередодні від’їзду англійського лорда до Греції, але обидва зробили галантний жест взаємної поваги: Байрон видав свій твір із посвятою Ґете, а той у свою чергу написав у піднесеному тоні статтю про знаменитого поета Англії. Однак своєрідне явище «Байрон» стало для Ґете міцним поштовхом до творчості у передостаннє десятиліття його життя. Про лист Байрона він писав: «Я зберігатиму його серед найважливіших моїх документів як дорогоцінне свідоцтво укладеного союзу».

Стосунки Ґете з іншими іноземними письменниками загалом вичерпуються поняттям «шаноблива повага».

У 20-х роках XIX ст. В. Жуковський, російський поет-романтик, вихователь царя Олександра III, особисто познайомився з Ґете. Він двічі відвідував німецького письменника — перший раз у Єні (1821), другий — у Веймарі (1827). Перша зустріч тривала недовго і мала своїм наслідком лише ввічливе листування між письменниками. Друга зустріч стала для Жуковського особливо знаменною: він був у Ґете декілька разів, говорив із ним. Російський поет подарував Ґете картину романтика Каруса, на якій зображено одиноку арфу в рамі готичного вікна на тлі залитих місячним сяйвом стрілчастих соборів. Картину супроводжував вірш-посвята російською і французькою мовами.

Жуковський єдиний із російських письменників відвідував Ґете. Цим зустрічам сприяло те-, що він був кращим знавцем і популяризатором німецької поезії в Росії (18 творів Ґете перекладено Жуковським), а також його становище при російському дворі дещо подібне до того, яке займав Ґете при веймарському.

1825 року з’явився драматичний твір О. Пушкіна «Сцена із Фауста». Ґете був знайомий із цим твором і на знак подяки передав російському поетові через Жуковського вітання і дарунок — перо, яким писав сам. За свідченням П. Анненкова, це перо зберігалося в кабінеті Пушкіна в коштовному футлярі з написом «дарунок Ґете».

Збережи - » За часів, коли жив Ґете (друга половина… . З'явився готовий твір.

За часів, коли жив Ґете (друга половина…





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.