Євгенія Маланюк: Шляхи творчого пошуку

Якими життєвими принципами керувався Євгеній Маланюк? Український поет був одним з найвизначніших поетів української діаспори після Перших і Другий світових війн. Він громив своїх сучасників, ненавидів ворогів свого народу, але ще більше стратив «малоросиянство», зрадництво й рабські інстинкти власного народу

У цьому він близький Т. Шевченко, М. Кулишеву. Євгеній Маланюк походив із залитих сонцем українських степів. Його рідний Новоархангельськ стояв на берегах ріки Синюхи. Сім’я була не зовсім звичайна, у лінії батька були чумаки, що осіли запорожці. Матері майбутній поет зобов’язаний любов’ю до українського мистецтва, батькові – формуванню власного інтелектуального світогляду. У колишньому Елизаветграде Євгеній Маланюк закінчив реальну гімназію, де раніше вчилися брати Тобилевичи, М. Кропивницкий і Ю. Яновский. Після закінчення гімназії Маланюк учився в Політехнічному інституті Впетрограде.

Військова служба Євгенія Маланюка. Пізня осінь 1917 року, поручик Євгеній Маланюк є начальником кулеметної сотні Туркестанського стрілецького полку. Згодом він стає з демобілізованого старшини російської армії воїном і громадянином української держави. А незабаром він – старшина армії УНР, активний учасник більших подій, боротьби за рідну державу. Українізація в 20-х роках обіцяла появу кращих перспектив для розвитку української культури. Багато творчих сил були преследовани, дискриміноване й репресовано. Зв’язок з українською літературою на Західній Україні й в еміграції, що в 20-х роках ще більш-менш існувала, була насильно перервана

Після розпаду УНР він в 1920 році з тисячами таких, як він, подався в еміграцію. У таборі для інтернованих українських частин у Калиши Євгеній Маланюк засновує літературний журнал «Веселка» (1922-1923). Рідні краї він пізніше з болем і жалем згадає на далекої Морави, бажаючи навіть умерти, щоб знову вернутися до рідної домівки, де б зустріла його ненька. Згодом хвилі другої світової війни занесли його аж до далекої Америки. У ліричних добутках поета – прояв вільної думки, волі людини й народу, ідей національних і вселюдських. Особливо це стосується літературно-критичної спадщини Євгенія Маланюка. Воно з’явилося у вільному світі, у світі без цензури, без «партійної літератури». В епіцентрі Маланюковской поезії є завжди й усюди його рідна Україна. Вона йому ввижається вічно ясною країною

Хронологічно збірники поэзий поета-емігранта виходили вже з 20-х років. Місця

їхніх видань були по всій Європі й Америці: «Стилет і стилос» (Подебради, 1925 р.); «Гербарій» (Гамбург, 1926 р.); «Земля й залізо» (Париж, 1930 р.); «Земна Мадонна» (Львів, 1934 р.); «Перстень Поликрата» (Львів, 1939 р.); «Обрані поезії» (Львов-Краків, 1943 р.); «Влада» (Філадельфія, 1951 р.); «Поезії» (Нью-Йорк, 1954 р.); поема «П’ята симфонія» (Філадельфія, 1954 р.); «Проїла» (Нью-Йорк, 1954 р.); «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959 р.); «Август» (Нью-Йорк, 1964 р.); «Перстень і посохнув» (Мюнхен, 1972 р.).

Щодо стилю Маланюк був неоромантиком, наприкінці відмінювався до неокласику. Цьому сприяли не тільки року, але й захоплення добутками М. Зерова. Однак Маланюк – поет глибокої думки й вольової напруги. Він ворог ліричної розслабленості. Особливо імпонував Маланюку М. Хвильовий. У своїй статті про нього поет писав: «Провідною темою його творчості була боротьба із психічним комплексом рабства, рабства спеціально українського». Це стосується й творчості Євгенія Маланюка.

Збережи - » Євгенія Маланюк: Шляхи творчого пошуку . З'явився готовий твір.

Євгенія Маланюк: Шляхи творчого пошуку





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.