Серед тих, кому судилося «Розстріляне Безсмертя», виникає талановитий поет Євгеній Плужник. Доля подарувала йому всього 38 років (1898-1936). Важко хворий туберкульозом, він був арештований і засланий у концтабір на Соловки, там і вмер. Скільки їх, молодих, талановитих, люблячих мир і життя, розтоптав чобіт сталінських інквізицій?! Особливо винуватих не шукали, коштувало лише потрапити в мережі людоловов. З особливою ретельністю полювали на опозиційний талановитий мир мистецтва, на духовну еліту з її творчим духом. Євгеній Плужник - людин з вершин незвичайного таланта, тихого характеру, стриманий, навіть обережний. Тримався незалежно, і цього було досить…

Він не був «ворогом народу», ворогом радянського порядку. Плужник намагався його зрозуміти, осмислити, «…бачив життя… сотнями ран!..» Його добутку стали вираженням правди й совісті. Хто ще міг так щиро довірити себе сучасникам? Суди мене судом твоїм суворим, Сучасник ! - Нащадки безсторонні Простять мені й помилки, і нерішучість… Поет переконаний, що зрозуміють його: И пізній сум, і радість передчасну, - їм буде проговорювати моя спокійна щирість

Отже, саме «спокійна щирість» була кредом його світогляду й світосприймання, що не могли вибачити йому, коли в 20-і роки почалися в Україні політичні суди й процеси

Читаєш чисті й проникливі рядки поета й розумієш, що мир його душі втримується в душі багатостраждального народу:

• Ой, упали ж і впали криваві роси
• На тихі поля…
• Мій народ!
• Темний і босий!
• Нехай святиться твоє ім’я!

Вражає глибина думок і почуттів. Життєву науку він пізнає в природі:

• Учися в природи творчого спокою
• У дні сентяября. Мудро на землі…

Вір і наслідуй. Вічність природи, всесвіту навіває філософські роздуми вічність і неуничтожимость краси:

• …Я дивлюся й бачу: всі навіки
• На цій осінній лагідній землі…

Життєву далечінь йому відкривали «…пелюстки вуст дитячих», чиста душу,

• И знову із серцеві почуття» мир
• И тихий голос радісних надій

Отже, прагнення миру й радісні надії були йому так необхідні. Поезія С. Плужника, як і його життя, адресована суспільству. Заради майбутнього суспільства він здатний на самопожертву:

• Благословенний, година мій!
• ПРО, жорстокий! І весь у крові!
• Це нічого, що я, начебто гній,
• Під посіви твої нові?

Ця жертовність: «Тому що от вірю й віку колись». Вийшовши з народних джерел, страждаючи за народ, останнім шматом хліба ділячись із сусідськими дітьми в голодному 1933- їм, Е. Плужник увійшов у безсмертя, вірячи в торжество добра