Роман “Євгеній Онєгін” займає центральне місце у творчості Пушкіна. Це його самий великий художній твір, саме багате змістом, саме популярне, що зробило найбільш сильний вплив на долю всієї російської літератури. Головна діюча особа роману - молодий поміщик Євгеній Онєгін - показаний Пушкіним як людина з дуже складним і суперечливим характером. Не так легко встановити навіть, як ставиться до нього сам автор. Тон оповідання про нього в Пушкіна майже до самого кінця роману іронічний. Може бути, тому, що автор розповідає й про себе

Поет не приховує його недоліків і не намагається виправдати їх. Уже в епіграфі до роману Пушкін виражає сумнів у справедливості того почуття переваги, з яким Онєгін ставився до навколишнім. Цей тон зберігався майже до кінця роману. І в той же час ми довідаємося в першому розділі, що сам Пушкін подружився з Онєгіним, що поетові “подобалися його риси”, що він проводив з Онєгіним ночі на набережній Неви, згадуючи свою юність, колишню любов, слухаючи спів веслярів пливучої по ріці човна… Привівши у восьмому розділі різко недоброзичливі відкликання про Онєгіна якогось світського його знайомого, поет рішуче заступається за свого героя, підкреслює його палку й необережну душу, його розум і майже ототожнює його із собою, коли говорить: “Але смутно думати, що дарма була нам молодість дана, що змінювали їй всечасно, що обдурила нас вона…”. Така суперечливість у характеристиці Онєгіна робить його образ більше життєвим: Онєгін - не позитивний герой, але й не негативний. У той же час це змушує читача активніше, без підказки автора - і тому уважніше й глибше - самому розбиратися в характері героя роману й в оцінці його дій

Нарешті, потрібно мати на увазі й те, що характер Онєгіна не залишається незмінним. Під впливом подій, описаних Пушкіним у романі, у ньому відбуваються значні зміни, і у восьмому, останньої, главі роману Онєгін уже зовсім не той, якої ми його бачили в шести главах. Адже в автора в останні роки життя також відбувалися численні зміни. Автор у всьому романі перебуває разом з Онєгіним: він переживає разом з ним, намагається його іноді засудити, іноді зрозуміти. Вони як одне ціле

Пушкін за увесь час, Алл С о ч. Р У що писав роман “Євгеній Онєгін”, звик до нього: Спершу Онєгіна мова Мене бентежив; але я звик До його уїдливої суперечки, И к жарту, з жовчю навпіл, И злості похмурих епіграм. Не дивно, що, закінчивши роман, поет поряд з почуттям гордості від доконаного їм подвигу - створення першого російського реалістичного роману - випробовував смуток, нудьгуючи по звичному, багаторічному заняттю й почуваючи себе без нього, Як поденник, що скінчив свою роботу й не має нової. Адже цілі дні, не виходячи з будинку, цілі ночі до зорі проводив Пушкін у цій важкій і радісній роботі