Це приналежність до вищого шару дворянства, звичайне для цього кола виховання, навчання, перші кроки у світлі, досвід «одноманітного й строкатої» життя протягом восьми років. Життя «вільного» дворянина, не обтяженого службою, - суєтними, безтурботна, насиченими розвагами й любовними романами, - укладається в один утомливо довгий день. Словом, Онєгін у ранній юності - «забав і розкоші дитя». Між іншим, на цьому життєвому відрізку Онєгін - людин по-своєму оригінальний, дотепний, «учений малий», але все-таки цілком звичайний, що покірно випливає за світської «чинною юрбою». Єдине, у чому Онєгін «щирий був геній», що «знав він твердіше всіх наук», як не без іронії зауважує Автор, була «наука страсті ніжної», тобто вміння любити не люблячи, імітувати почуття, залишаючись холодним і розважливим. Однак Онєгін цікавий Пушкіну все-таки не як представник розповсюдженого соціально-побутового типу, вся суть якого вичерпується позитивною характеристикою, виданою світською поголоскою: « N. N. прекрасна людина». Письменникові було важливо показати цей образ у русі, розвитку, щоб потім кожний читач зробив би належні висновки, дав би справедливу оцінку цьому героєві.

Перший розділ - переломний момент у долі головного героя, що зумів відмовитися від стереотипів світського поводження, від шумного, але внутрішньо порожнього «обряду життя». Тим самим Пушкін показав, як з безликої, але потребуючого безумовного підпорядкування юрби раптом з’явилася яскрава, неабияка особистість, здатна скинути «тягар» світських умовностей, «відстати від суєти».

Самітництво Онєгіна - його неоголошений конфлікт зі світлом і із суспільством сільських поміщиків - тільки на перший погляд здається «примхою», викликаної сугубо індивідуальними причинами: нудьгою, «росіянці нудьгою». Це новий етап життя героя. Пушкіна підкреслює, що цей конфлікт Онєгіна, «онегинская ненаслідувальна чудність» стала своєрідним виразником протесту головного героя проти соціальних і духовних догм, що придушують у людині особистість, що позбавляють його права бути самим собою. А порожнеча душі героя стала наслідком порожнечі й беззмістовності світського життя. Онєгін шукає нові духовні цінності: у Петербурзі й у селі він ретельно читає, пробує писати вірші. Цей його пошук нових життєвих істин розтягся на довгі роки й залишився незавершеним. Очевидний і внутрішній драматизм цього процесу: Онєгін болісно звільняється від вантажу старих подань про життя й людей, але минуле не відпускає його. Здається, що Онєгін - повноправний хазяїн власного життя. Але це тільки ілюзія. У Петербурзі й у селі йому однаково нудно - він так і не може перебороти в собі щиросердечну лінь і залежність від «суспільної думки». Наслідком цього стало те, що кращі задатки його натури були вбиті світським життям. Але героя не можна вважати тільки жертвою суспільства й обставин. Перемінивши спосіб життя, він прийняв відповідальність за свою долю. Але відмовившись від ледарства й суєти світла, на жаль, не став діячем, а залишився всього лише споглядальником. Пропасна погоня за задоволеннями змінилася відокремленими міркуваннями головного героя. Для письменників, що приділяли своєю творчістю увага темі «зайвої людини», характерно «випробовувати» свого героя дружбою, любов’ю, дуеллю, смертю. Не став виключенням і Пушкін. Два випробування, які очікували Онєгіна в селі, - випробування любов’ю й випробування дружбою - показали, що зовнішня воля автоматично не спричиняє звільнення від помилкових забобонів і думок. У відносинах з Тетяною Онєгін виявив себе як шляхетний і душевно тонка людина. І не можна винити героя за те, що він не відповів на любов Тетяни: серцю, як відомо, не накажеш. Інша справа, що Онєгін послухалася не голосу свого серця, а голосу розуму. На підтвердження цьому скажу, що ще в першому розділі Пушкін відзначив у головному герої «різкий, охолоджений розум» і нездатність до сильних почуттів. І саме ця щиросердечна диспропорція й стала причиною любові, що не відбулася, Онєгіна й Тетяни. Випробування дружбою Онєгін також не витримав. І в цьому випадку причиною трагедії стала його нездатність жити життям почуття. Недарма автор, коментуючи стан героя перед дуеллю, зауважує: «Він міг би почуття виявити, / А не наїжуватися, як звір». І на іменинах Тетяни, і перед дуеллю з Ленским Онєгін показав себе «мячиком предрассуждений», «заручником світських канонів», глухим і до голосу власного серця, і до почуттів Ленского. Його поводження на іменинах - звичайна «світська злість», а дуель - наслідок байдужості й остраху лихомовства закоренілого бретера Зарецкого й сусідів-поміщиків. Онєгін і сам не помітив, як став бранцем свого старого кумира - «суспільної думки». Після вбивства Ленского Євгеній змінився просто кардинально. Жаль, що тільки трагедія змогла відкрити йому колись недоступний мир почуттів.

У подавленому стані духу Онєгін залишає село й починає мандрівки по Росії. Ці мандрівки дають йому можливість повніше глянути на життя, переоцінити себе, зрозуміти, як безплідно й багато розтратив він часу й сил у порожніх утіхах.

У восьмому розділі Пушкін показав новий етап у духовному розвитку Онєгіна. Зустрівши Тетяну в Петербурзі, Онєгін зовсім перетворив, у ньому нічого не залишилося від колишньої, холодної й розумової людини - він палкий закоханий, нічого не зауважує, крім предмета своєї любові (і цим дуже нагадує Ленского). Він уперше відчув, але воно обернулося новою любовною драмою: тепер уже Тетяна не змогла відповісти на його запізнілу любов. І, як і колись, на першому плані в характеристиці героя - співвідношення між розумом і почуттям. Тепер уже розум був переможений - Онєгін любить, «розуму не внемля строгим пеням». Однак у тексті геть-чисто відсутні підсумки духовного розвитку героя, що повірив у любов і щастя. Виходить, Онєгін знову не досяг бажаної мети, у ньому як і раніше немає гармонії між розумом і почуттям.

Таким чином, Євгеній Онєгін стає «зайвою людиною». Належачи до світла, воно нехтує його. Йому, як відзначав Писарєв, тільки й залишається, що «махнути рукою на нудьгу світського життя, як на неминуче зло». Онєгін не знаходить свого щирого призначення й місця в житті, він тяготиться своєю самітністю, незатребуваністю. Говорячи словами Герцена, «Онєгін… зайва людина в тім середовищі, де він перебуває, але, не маючи потрібну силу характеру, ніяк не може вирватися з її». Але, на думку самого письменника, образ Онєгіна не закінчений. Адже роман у віршах по суті завершується такою постановкою питання: «Яким буде Онєгін надалі?» Сам Пушкін залишає характер свого героя відкритим, підкресливши цим саму здатність Онєгіна до різкої зміни ціннісних орієнтирів і, помічу, певною готовністю до дії, до вчинку. Правда, можливостей для реалізації себе в Онєгіна практично немає. Але роман не відповідає на вышепоставленный питання, воно його задає читачеві