Історична повість «Капітанська дочка» була закінчена Пушкіним в 1836 році. В основу добутку лягла велика подія з історії Росії другої половини вісімнадцятого століття - селянське повстання 1773 -1774 років на чолі з Омеляном Пугачовим. Для створення реалістичного твору Пушкін звернувся до архівних матеріалів, відвідав ті місця, де відбувалися події, зображені в «Капітанській дочці»: Казань. Симбірськ, Оренбург, Уральськ, Берди. Там він збирав відомості про Пугачова і його сподвижників у живих свідків епохи, що цікавлять письменника.

Головними героями повести є Гринев - як оповідач і учасник дії - і Пугачов - як цікава історична фігура й учасник основної дії.

Фігура “мужицького царя” досить полярна образу дворянина Гринева. Однак цим-те й ускладнюється оповідання: хоча полюсы й розходяться усе далі друг від друга, проте герої вступають у досить складні взаємини. Борг і присяга, з одного боку, людські відносини - з іншої. Гринев знає, що Пугачов - самозванець, але щиросердечні симпатії притягають офіцера до нього. Через багато років ця проблема залишається для Гринева нерозв’язної. Хоча час зміцнив його монархічні переконання, він ніяк не може забути Пугачова як самий яскравий спогад свого життя.

Пушкін зіштовхує Гринева й Пугачова як людей, розділених непримиренними соціальними інтересами.

Найважливішими сценами в повісті є ті, де герої розмовляють наодинці, коли їхньої долі залежать друг від друга.

Показова сцена присяги Пугачову в Білогірській міцності. Коли доходить до Гринева черга, те Швабрин шепотить Пугачову “на вухо кілька слів”, і ” государ”, не глянувши на Гринева, наказує: “Вішати його!” У цей момент втручається Савельич. Пугачов, довідавшись його, а через нього й Гринева, скасовує свій наказ.

Пугачов здійснював справедливий суд: хто присягав йому - того милував, хто відмовлявся - стратив як ворога. Однак Пугачов пам’ятав про заячий тулупчике, подарунку Гринева. Навіть коли офіцер так і не поцілував руку “государя”, Пугачов знову простив його:”Його благородіє, знать, одурів від радості. Підніміть його!”.

Самозванець, бажаючи помилувати “знакомца”, відступає від свого боргу. Діючи по справедливості, він зобов’язаний стратити офіцера, що відмовився від присяги, як тільки що стратив - Миронова. Подолання конфліктної ситуації малює духовно багату особистість Пугачова. Він проявляє щедрість і доброту, рідку делікатність душі, дорогоцінна моральна якість - такт, коли, розуміючи, що Гринев не поцілує руку, вимовляє з усмішкою іронічні слова, що його благородіє “одурів від радості”. Пугачов розумно й тонко вийшов із ситуації, він не упустив достоїнства свого сану государя, виявив чуйність до переживань Гринева, знайшов шляхетний вихід, помилувавши людини, що сделали йому добро. Драматична ситуація виявилася глибоко змістовною: були показані високі моральні якості особистості самозванця.

Потрапивши в драматичну ситуацію, коли оренбурзький губернатор відмовляється допомогти у звільненні Маші Мироновій, Гринев приймає зовсім “неправильне”, із дворянської точки зору, рішення - звернутися по допомогу й справедливість до Пугачова. Навіть сам Гринев у розмові з “мужицьким царем” говорить про те, що він дворянин і офіцер, що бився проти Пугачова, а тепер їде з ним в одній кибитці й сподівається тільки на нього. Довідавшись ім’я “сироти”, Пугачов розуміє й прощає Гринева. Він почуває, що від його дій залежить щастя людей, і робить те, що вважає за необхідне зробити - принести людям волю й щастя. Здійснює нечуване - у вогні громадянської війни дворянин Гринев знаходить щастя за допомогою заколотника. Чесність Гринева-Мемуариста дозволила йому розкрити нікому не ведену правду про керівника повстання Пугачові. Гринев був щирим дворянином, переконаним супротивником насильницьких потрясінь, вірним присязі офіцером. Однак він не боявся відступати від офіційних оцінок діяльності Пугачова

И сміло висловлював свою подяку “бунтареві” за добро, зроблене царському офіцерові.

Таким чином, залишаючись вірними в загальному своєму боргу, кожний з героїв повести надходить у конкретній ситуації все-таки по велінню свого серця й совісті. Так вирішує проблему “соціальний і людське” Пушкін у своїй історичній повісті “Капітанська дочка”.