Полтавська земля народила багатьох талановитих художників, які залишили помітний слід і в історії, і в літературі України. Серед них - відомий поет Борис Олійник. Творчість його відзначається любов’ю до України, до народу. Весь свій талант, інтелект, майстерність поет вкладає в слово, щоб ще раз передати ніжність, захоплення рідною землею, простими трудівниками

Батько поета загинув на фронті, захищаючи Вітчизну від фашизму. Все життя Борис Ілліч несе у своєму серці образ батька, звіряє з ним усе, що пише, що бореться. За довгі роки він випробував усе: успіхи чергувалися з покараннями, призначення на посаді - із брехнею й заздрістю. Але він добровільно несе взятий на себе хрест бути теперішнім українцем. Його стосується все, що відбувається у світі. Поет вів телерепортажі із Чорнобиля, які суперечили офіційним повідомленням про причини й наслідки трагедії; побував у всіх «гарячих крапках», що виникли після розвалу Радянського Союзу; стояв серед сербів перед повітряною атакою американців на столицю Югославії

Кінець XX сторіччя став переломним для всього миру й для України. У поемі «Сурмить Трубеж» Б. Олійник пише:

Сурмить Трубеж: ми вийшли на рубіж!

За - морок, спереду - воля!

Україна стала незалежної й намагалася не дивитися назад. Але спереду чекали спритні ділки, які всі вимірюють у доларах. «Ви не усе ще продали, ми не всі докрали», - стало їхнім девізом. І крадуть, вивозять, грабують рідну землю, як якісь паразити, окупанти, тому що не знають страху й не мають совісті:

Так ти нас розбудував, козаче!

Тепер нами править чоловік,

По кхто не одна в’язниця плаче,

А він регоче серед головних

Імена не названі, однак їх дуже легко вгадати. Поет попереджає, що зрадництво, продажність не перевелися з біблійних часів. І байдуже, за скільки Іуд продасть Христа: за тридцять сріблярів або за мільйон доларів

Що його розіпнули на покуту всіх,

Це важка, але - істина, люди

Лише єдине гризе - нехай попрощається мій гріх! -

А або й справді повісився… Іуда?

(«Таємна вечеря») Борис Олійник викриває зрадників, відступників, перевертнів, але й подає надію:

Нехай іржуть на гульбищах чуми,

Це знак провісний їхньої кончини.

У нас є меч. За нами Україна:

Останніми засміємося ми!

У найтяжчі часи Олійника не кидало гостре слово. Усе, що відбувається в Україні, в усьому світі, не просто цікавить художника, а жадає від його негайної реакції, дії. Таким він був завжди, таким залишається й зараз: борцем, громадянином, патріотом, поетом