Наше життя неможливо представити без Пушкіна. Він увійшов у російську культуру не тільки як Поет, але і як творець душі людської. Він діяв самим рідким інструментом - віршем, але в ньому були всі відтінки пушкінських переживань, настроїв, думок. Його вірші - зупинене натхнення, що завмерло для

Того, щоб, перелившись у нас, ожити знову. Таку магічну, особливу силу має

Любовна лірика Пушкіна.

Цьому жанру поет віддав данину ще в ліцейські роки. Вірші його в цей період наївні, відрізняються великою часткою книжності, лише в рідкому продзвенить теперішня сльоза, сьогодення, а не придумане почуття “співака любові, співака свого суму”. І тільки коли душі поета торкнулося теперішнє почуття, коли він пізнав його глибину, вірші зазвучали

Правдиво й людяно.

Любовна лірика Пушкіна завжди була високою лірикою. Земна у своїй основі, вона виражає дуже чисте почуття, воістину духовне. Поет уважав, що поезія принижується низькими описами, горячащими уява.

Лише юності й краси Шанувальником бути повинен геній, -пише він.

Весь лад життя пушкінського часу був такий, що любов займала виняткове місце в поезії. “Науці сторінки ніжної” віддав данину й Пушкіна, але він відрізнявся від інших їм, що поетизував предмет своєї любові, виводив його на п’єдестал:

Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:

Переді мною з’явилася ти,

Як скороминуще виденье,

Як геній чистої краси.

Ці вірші, як відомо, присвячені А. П. Керн, реальні відносини з якої були в Пушкіна нерівними, не такими піднесеними, але вірші ввічнили назавжди її “небесні риси”, “голос ніжний” - його божество й вдохновенье. Така любов воскрешала бажання жити, творити, бажати слави, “щоб ім’ям моїм твій слух був уражений всечастно…” Але за цими рядками вже інша

Історія любові, інша жінка.

Розставшись із Е. К. Воронцовой, Пушкін з нетерпінням чекав листів, а одержавши, барився розстатися з ними:

Прощай, лист любові! прощай: вона веліла.

Як довго барився я! як довго не хотіла

Рука зрадити вогню всі радості любові.

Тут кожний рядок дихає почуттям, передане відчуття кожної мінути: “…спалахнули палають - легкий дим, ( Виясь, губиться з молінням моїм”. Нічого не залишається, лише попіл нагадує про колишній, але й він відрада в розлуці.

Для люблячого серця все важно. Навіть що ненароком вирвалося слово. Коли А. А. Оленина помилилася, говорячи Пушкіну “ти”, на інший ранок він привіз їй вірші:

Порожнє “ви” серцевим “ти”

Вона, обмолвясь, замінила;

И всі щасливі мрії

У душі закоханої збудила.

Пізніше, у вірші “Визнання”, напівжартівливому освідченні в коханні, він розів’є цю тему:

Ах, обдурити мене не важко!

Я сам обманюватися рад.

Пушкін дуже точно передає хворобливий стан безмовної любові, борошна ревнощів і різкий перехід від радості до прикрості через найменшу дурницю.

Зовсім по-іншому написаний вірш “Мадона”. Воно не так легко й грайливо, поет додав йому форму сонета, тому що це не просто визнання в любові. Нарешті-Те Пушкіна сподівається знайти будинок і вибрав собі наречену, Наталю Гончарову. Вона відрізнялася ніжною, акварельною красою й нагадувала Мадонну.

Здійснилися мої бажання.

Творець Тебе мені ниспослал, тебе, моя Мадона,

Найчистішої принадності найчистіший зразок.

Ставши дружиною Пушкіна, Наталя Миколаївна гідно виконувала свою роль”, і він дійсно любив її: особа, що вважав ні із чим не порівнянним, але найбільше душу своєї Мадонни.

Після одруження тема любові в лірику Пушкіна звучить приглушенней, він не сміє, не може “хвилюванням любові бездумно віддаватися”, але любується красою і юністю як і раніше.

Пушкіну не вдалося вичерпати себе, свій могутній дарунок. Але те, що він написав, живе в кожному з нас, змушуючи бути щирим, чуйним, яким був він, коли душею начертав: “Я вас любив…” Може бути, ці рядки пам’ятав Тютчев, сказавши:

Тебе ж, як першу любов,

Росії серце не забуде!

Збережи - » “Я Вас любив…” - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.