Пушкіним не бийте! Тому що б’ють вас - їм! М. Цветаева Марину Цветаеву я вважаю принцесою російської поезії. Вона так самоотреченно була закохана в поезію, що часто в інші любила її більше, ніж у собі. Звідси стільки присвят великим поетам, її сучасникам, її принцам духу: А. Блоку, В. Маяковському, Б. Пастернаку, П. Антокольському й многим іншим

Перерахованих поетів вона знала особисто. Разюче, але іноді мені здається, що Цветаева вважала Пушкіна своїм сучасником, всупереч часу й здоровому глузду. Це відчуття не залишало мене під час прочитання її поетичної прози “Мій Пушкін”. Своєю уявою Цветаева один раз у дитинстві створила собі живого поета Пушкіна, так так і не відпускала його ні на крок від своєї душі все життя. Обставини їй допомогли

Згадаємо випадок, коли батько маленької Марини привів у будинок сина Пушкіна й дівчинка прийняла його за справжнього поета. Пушкіна поруч зі Цветаевой я завжди представляю в оточенні його знаменитих героїв, і Марина з дитячою безпосередністю й захватом спостерігає, як шляхетний Дубровский, що коштує перед Машею в саду, як чарівна Тетяна Ларіна, що дає одповідь Онєгіну, який страшний і прекрасний Пугачов! Як чудовий російський художник Ілля Глазунов зобразив на одному полотні майже всіх великих росіян і назвав картину “Велика Росія”, так і я собі представляю ще не написану картину, на якій М. Цветаева поруч із А. Пушкіним в оточенні безлічі персонажів його добутків. Особа Цветаевой при цьому світиться блаженством і щастям

Ця фантазія Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 не випадкова. Я знаю, що Цветаева любила грати в гарні й складні ігри. Звичайні дитячі іграшки її не цікавили ніколи.

Її улюбленою “іграшкою” був знову ж Пушкін. Вона те обряджала його у фрак і циліндр, то облачала в мисливський костюм і саджала верхи на коня. Або раптом на місці Дубровского в темному саду виявлявся сам Пушкін, і Машу це анітрошки не дивувало, а навіть навпаки - приводило ввосторг.

Тетяна Ларіна, у свою чергу, піднімає ока й бачить, що перед нею зовсім не Онєгін, а… У такій ситуації Тетяна просто повинна зомліти від нерозв’язності вибору. Все-таки Пушкін на голову вище всіх прекрасних генералів і поетичних Онєгіних, разом узятих. А блискучий Сильвио з “Повістей Белкина”!

Звичайно, тільки Пушкін міг дозволити собі такі ігри з долею. Отже, заповнивши все уявлюване життя Цветаевой, поет, природно, вторгся й у її власну поезію. Одне за іншим сталі з’являтися присвяти Пушкіну

Найбільш зрілий, я вважаю, цикл “Вірші Пушкіна”. У ці вірші разом із самим Олександром Сергійовичем перекочували й майже всі його герої: Бич жандармів, бог студентів, Жовч чоловіків, насолода дружин, Пушкін - у ролі монумента? Гостя кам’яного?

- він, Скалозубый, нагловзорый Пушкін - у ролі Командора? У цей вірш і “Мідний вершник” прискакав, і “Небо Африки” виникло, і навіть “Ваня бедный” з’явився: Боязкуватий був Ваня бедный, Ну, а він - не боязкуватий. Природно, Пушкін був для Цветаевой уособленням лужественности.

И взагалі ідеалом чоловіка. Здавалося б, зрілості ця гра в Пушкіна повинна була непомітно зійти за ні, поступившись місцем більше реалістичному світовідчуванню. Але виникло чергове явище Пушкіна в духовному лірі Цветаевой у якості чарівної, божественного істоти, подарованого їй російською історією й царем, наперсником Зога на землі: И крок, і ясновельможний зі світлих Погляд, якої понині світла… Останній - посмертний - безсмертний Подарунок Росії - Петра. Поява в Росії Пушкіна - нащадка арапа Петра I Ганнибала, Цветаева прямо зв’язує з божественною волею

Підтвердженням божественного походження Пушкіна можуть служити й такі її рядки: Те - серафима Сила - була: Незламний Мускул - крила. Російські поети ще багато разів будуть відкривати для себе нового Пушкіна, але мені більше по душі цветаевский Пушкін - втілення краси, мужності, розуму й нескінченності