Художня своєрідність пушкінського роману у віршах – твір по творчості А. С. Пушкіна

Прийми собранье строкатих глав,

Підлоги смішних, напівсумних,

Простонародних, ідеальних,

Недбалий плід моїх забав,

Бессониц, легких натхнень,

Незрілого й зів’ялого років.

Розуму холодних спостережень

И серця сумних замет. А. С. Пушкін

“Євгеній Онєгін” – важкий добуток. Сама легкість вірша, звичність змісту, знайомого з дитинства читачеві, як не дивно створюють додаткові труднощі в розумінні пушкінського роману у віршах.

Ілюзорне подання про “зрозумілість” добутку приховує від свідомості сучасного читача величезне число незрозумілих йому слів, виражень, фразеологізмів, імен, натяків, цитат.

Особливість і значення “Євгенія Онєгіна” не тільки в тім, що були знайдені новий сюжет, новий жанр і новий герой, але й у новаторському відношенні до художнього слова. Змінилося саме поняття художнього тексту. Роман у віршах – жанр, що автор відокремлює й від традиційного прозаїчного роману, і від романтичної поеми.

“Євгеній Онєгін” відрізняється особливою манерою, що відтворить ілюзію невимушеного оповідання. “Забовтуюся до не можна”, – говори] автор. Ця манера зв’язувалася у свідомості Пушкіна із прозою (”проза вимагає балаканини”). Однак ефект простоти авторського оповідання створювався винятково складними поетичними засобами. Перемикання інтонацій, гра точками зору, система асоціацій, ремінісценцій і цитат, стихія авторської іронії – все це створювало винятково багату значеннєву конструкцію. Простота була гаданої й жадала від читача високої поетичної культури.

“Євгеній Онєгін” опирався на всю повноту європейської культурної традиції: від французької психологічної прози XVII-XVIII в. в. до романтичної поеми, також на досвіди “гри з літературою” від Стерна до “Дон Жуана” Байрона. Однак щоб зробити перший крок у світовій літературі, треба було зробити революцію в росіянці. І не випадково “Євгеній Онєгін” – безперечно саме важке для перекладу й найбільш теряющее при цьому добуток російської літератури.

Одночасно “Євгеній Онєгін” був підсумком усього попереднього пушкінського шляху. Поема “Кавказький бранець” і романтичні елегії підготували тип героя; “Руслан і Людмила” – контрастність і іронію стилю; дружні послання – інтимність авторського тону.

Поетичне слово “Євгенія Онєгіна” одночасно буденно й зненацька. Буденно, тому що автор відмовився від традиційної стилістики; “високі” і “низькі” слова зрівняні як матеріал. Залишаючи за собою волю вибору будь-якого слова, Пушкін дозволяє читачеві насолоджуватися розмаїтістю мовлення, у якій є й високе, і простої слово.

Контрастне соположение слів, віршів, строф і глав, руйнування всієї системи читацьких очікувань надають слову й тексту “Євгенія Онєгіна\'\' фарби первозданное™. Нечуване дотоле достаток цитат, ремінісценцій, натяків до межі активізує культурну пам’ять читача. Але на все це накладається авторська іронія. Вона оголює умовність будь-яких літературних рішень і покликана вирвати роман зі сфери “літературності”, включити його в контекст “життя дійсної”. Всі види й форми літературності оголені, відкрито виявлені читачеві й іронічно зіставлені один з одним, умовність будь-якого способу вираження глумливо продемонстрована автором. Але за викритою фразеологією виявляється не бездонна порожнеча романтичної іронії, а правда простого життя й точного змісту.

У романі постійно йде діалог автора із читачем. От наприклад авторське звертання до читача в четвертому розділі, що відкривається словами:

“Ви погодитеся, мій читач…” Цей епізод роману відзначений гострою іронією, переливами комічної експресії: від удаваної добродушності спочатку. доячи отрутного глузування наприкінці. Авторська думка й слово як би проникають тут у чужу життєву позицію, щоб у підсумку довести все до комічного абсурду. Досліджується “життєвий досвід – розум дурня”.

Ви погодитеся, мій читач,

Що дуже мило надійшов

Із сумною Таней наш приятель;

Не в перший раз він отут виявив

Душі пряма шляхетність,

Хоча людей недоброхотство

У ньому не щадило нічого

. Вороги його, друзі його

(Що, може бути, те саме)

Його ушановували так і сяк.

Пушкінська думка бере свій розбіг з навмисного пародокса – ототожнення “ворогів” і “друзів”. Далі треба кілька іронічних рядків на адресу “друзів”. І в друг автор як би оглядається на співрозмовника:

А що? Так так. Я присипляю

Порожні, чорні мрії.

Цей авторський жест несе в собі енергію живого розмовного слова. І далі в ході іронічної бесіди із читачем виникає епізод з абсолютною серйозністю тону. Автор виражає шалений гнів, глибоко особистий у своїх джерелах, але й зрозумілий кожному по його власному досвіді.

Я тільки в дужках зауважую,

Що немає знехтуваного наклепу,

На горищі брехуном породженої

И світською черню підбадьореної.

Що немає нісенітниці такий,

Ні епіграми майданний,

Якої б ваш друг з посмішкою,

У колі чималих людей,

Без усякої злості й витівок,

Не повторив стократ помилкою..

.

Примітно, що авторське висловлення завершується іронічно, але вже словами й інтонаціями “друзів”:

А втім, він за вас горою:

Він вас так любить… як рідний!

От тільки невеликий приклад багатоплановості авторського діалогу із читачів в “Євгенію Онєгіні”.

Сучасна авторові критика не розглянула в романі його новаторського змісту. Це відбулося тому, що в “Євгенію Онєгіні” немає традиційних жанрових ознак: початку, кінця, традиційного сюжету й звичних героїв. Уже наприкінці 1-й глави поет, як би побоюючись, що читач не помітить суперечливості характеристик, заявив: “Переглянув все це строго: / Протиріч дуже багато, / Але їх виправити не хочу”. Таким чином, протиріччя як принцип побудови “строкатих глав” Пушкін поклав в основу художньої ідеї роману.

На рівні характерів це дало включення основних персонажів у контрастні пари, причому антитези Онєгін – Ленский, Онєгін – Тетяна, Онєгін – Зарецкий, Онєгін – автор і ін. дають різні й часом важко сумісні облики заголовного героя. Більше того, Онєгін різних глав з’являється перед нами в різному висвітленні й у супроводі протилежних авторських оцінок. Та й сама авторська оцінка дається як цілий хор різних голосів.

Гнучка структура онегинской строфи дозволяє таку розмаїтість інтонацій, що зрештою позиція автора розкривається не якою-небудь однією сентенцією, а всією системою оцінок. Так, наприклад, категоричний осуд героя в 7-й главі, дане від імені оповідача, чий голос злитий з голосом Тетяни, “починаючої розуміти” загадку Онєгіна (”подражанье, незначна примара”, “чужих примх истолкованье…”), майже дослівно повторено в 8-й, але вже від імені “самолюбної незначності”, “розсудливих людей”, і спростовано всім тоном авторського оповідання. Але, даючи нову оцінку героя, Пушкін не скасовує й старої. Він воліє зберегти й зштовхнути обидві. Так, наприклад, у характеристиках Тетяни знаходимо явне протиріччя: “російська душою”, “вона по-російському погано знала… І изъяснялася із працею мовою своєму рідному”.

Пушкін, у такий спосіб побудувавши текст, дає зрозуміти читачеві, що життя принципово не вміщається в літературу. І дійсно, реальне життя таїть у собі невичерпні можливості й нескінченні варіанти. Тому автор не дав сюжету однозначного розвитку, хоча й вивів у своєму романі основні типи російського життя. Це, з одного боку, Онєгін – тин “російського європейця”, людини розуму й культури й одночасно денді, томимого порожнечею життя; і з іншого боку, Тетяна – російська жінка, що зв’язала народності почуттів з європейським утворенням, а прозаїчність світського існування – з натхненністю всього будуючи життя.

Пушкін обірвав роман, “не домовивши” сюжету. Він не хотів невичерпність життя зводити до завершенности літературного тексту. Але в “Євгенію Онєгіні” він створив не тільки роман, але й формулу російського роману. Ця формула лягла в основу всієї наступної традиції російського реалізму. Сховані в ній можливості досліджували й Тургенєв, і Гончарів, і Толстой, і Достоєвський.

Збережи - » Художня своєрідність пушкінського роману у віршах – твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.

Художня своєрідність пушкінського роману у віршах – твір по творчості А. С. Пушкіна





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.