Художня своєрідність одного з добутків А. Платонова

“Ти хто? Отчого ти живеш? Добре тобі чи ні?”. Такі питання задає хлопчик Єгор герой платоновского оповідання “Залізна баба”, написаного в 1951 році. Чи не ці питання ставить перед нами сам Платонов? На перший погляд оповідання здається дитячим, насправді ж, використовуючи образ дитини, Платонов ставить перед нами важливі, глибокі філософські питання

Що ж це за письменник, що змушує під час читання думати й почувати одночасно, зупиняючись на кожному рядку, навіть на кожному слові? Напевно, справа в тому, що все у світі письменника зроблено з “речовини існування”. Не випадково два зовсім несумісних поняття “речовина” (матерія) і “існування” (процес) поєднуються автором, перетворюючись в оксюморон. Але для Платонова це природно, він як би зрівнює матеріальне й духовне початку миру

Коли читаєш добутку Платонова, створюється таке враження, що письменник дивиться на мир не з боку, а зсередини його: очами квітки, соринк! і, аркуша, жука, черв’яка; він знає їхні думки й почуття. Згадаємо оповідання “Невідома квітка”.

Квітка трудиться день і ніч, щоб не вмерти, він перемагає терпінням свій біль від “голоду й утоми”. Так можна сказати тільки про живу, розумну істоту. Імовірно, справа в тому, що Платонов співчував всьому живому, що є у світі: аркушу, тварині, людині

И якщо для звичайної людини мир може стати тільки уособленим, то в Платонова всі allsoch. ru 2001-2005 навколо живе своїм власним життям, як і людина. Я відкрила для себе Платонова, коли прочитала маленькі оповідання “Невідома квітка” і “Залізна баба”.

Потім були “Котлован” і ” Ріка Потудань”, “Фро”, “Чевегур”. Але поговорити мені хотілося б саме про “Залізну бабу”. Із самих же перших рядків оповідання відчуваєш особливу платоновскую атмосферу оповідання. От перше речення: “Шуміли листи на дереві; у них співав вітер, що йде по світлу”.

Складається враження, що цей початок чарівної казки, адже співає “вітер, що йде по світлу”, чудиться слабкий шепіт листя (може бути, завдяки звукописи). Читаємо далі який збіг: “Малолітній Єгор сидів під деревом і слухав їх лагідні, що бурмочуть слова”. Дивні платоновские слова: шорсткуваті, взагалі якісь дитячі й разом з тим мудрі

Чудово, що письменник, будучи дорослим, залишається дитиною. Це значить, що кожна зустріч із миром для нього подія, а кожне явище відкриття. І ці відкриття Платонов робить разом зі своїм героєм. Сюжет оповідання такий: хлопчик Єгор вступає в діалог з миром, щоб зрозуміти його, і, крім того, він хоче вбити “залізну бабу” (долю?

смерть?). Здається, задум оповідання цілком ясний, але це тільки перше враження. Тому неодмінно потрібно розібратися, чому хлопчик усім: жукові, черв’якові, вітру, матері, собі, “залізній бабі” задає питання: “Ти хто?”, “Отчого ти живеш?”. У цих питаннях відкривається основна думка оповідання: людина хоче зрозуміти, хто він вмире.

Платонов підводить нас до думки про те, що людина не хоче бути самотнім у світі, і епізод з жуком тут символичен. В описі комахи мимоволі зауважуєш такі деталі, як “маленька нерухлива особа”, “добрі очі”, “ноги й руки”. Не випадково Єгорові “стало нудно”, коли жук полетів. Хлопчик інтуїтивно почуває, що самотно у світі, але він не хоче “нудьгувати” і намагається припасти до круговороту життя, відчути свою залежність від вітру, зірок, лопуха, жука. Разюче, але крихітний епізод, що розповідає про зустріч хлопчика з неговірким жуком, що більше нагадує людини, чим комаха, стільки відкриває врассказе.

А тепер про “нудьгу”. Нудьга в Платонова особливий мотив. Це не просто маята від байдикування. Нудьга-Туга це пошук вищого змісту, бажання злитися з усім живим. Перебороти нудьгу значить перебороти самітність

Мотив нудьги як один з найважливіших звучав в “Котловані”. Головний герой повести Вощев шукає “речовину існування”, щоб відчути наповненість свого життя. “Речовина існування” потрібно виробити, щоб віддати його дітям, таким, як Настя. Але Настя вмирає від самітності, від “нудьги”, що висмоктує з її життя, від неможливості з’єднатися смиром.

Єдність усього живого серед всіх героїв повести відчуває тільки Вощев: він підбирає палый аркуш і зберігає його, рятуючи від безвісності. А аркуш зберігає пам’ять про дерево, дерево про землю, земля про сонце… Хлопчик Єгор з “Залізної баби” дуже близький Вощеву по світосприйманню. Такі, як Єгор, Вощев думають, що мир улаштований по тимі ж законам, що й вони самі, тому спілкуються з миром, як рівним собі

Інакше кажучи, для Платонова головне, щоб його герої почували себе частиною величезного цілого, уважали рівним собі по “тілу” і “духу” всі, на що б не впав їхній погляд. Саме таким бачить мир Єгор рідним, живим. Хлопчикові не страшно вночі одному. Пригадується епізод, де звичайний лопух позбавив маляти від страху тільки тому, що рослина була таке ж, як у Єгора у дворі

Хлопчик думає про трави, що живуть у яру: “…нічого, вони адже всі живуть тут і не бояться, і він буде з ними”. Світовідчування дитини в оповіданні має набагато більший зміст, чим здається на перший погляд. Адже дорослі люди зайняті, їм ніколи оглянутися, зупинитися, задуматися

Вони попросту проживають своє життя, “витрачають час на сон”. Таке положення для хлопчика неприпустимо. Тому Єгор, коли всі сплять, виходить “назовні”, щоб пізнати мир: ” Я не хочу спати, я хочу жити”. Далі Платонов уводить в оповідання образ дороги, що стає символічним: цей образ виступає тут прагненням Єгора “до всього дізнатися”. “До всього” треба розуміти в буквальному значенні, адже йому все интересно, все важно: “Хто ж це такий?”, “Мама, а ти хто?”, “Мама, а баба хто?”. Дійсно, настав час заговорити й про бабу, ім’ям якої й назване оповідання

Образ баби представляється сполучною ланкою між життям і смертю, буттям і небуттям. Перед нами, імовірно, символічний образ смерті, що губить все живе. Умовно смерть представляється в образі “залізної баби”, але Єгорові вона бачиться цілком реальної, існуючої саме внаслідок його особливого сприйняття миру. Тому, ховаючись уночі в яру, вартуючи бабу, Єгор чує “сумовитий звук”, “хрускіт висохлих костей”.

У цих звуках хлопчикові немов чується “подих всіх померлих” подих туги за життям. Єгорові жаль покійних, і він хоче вбити бабу. Але навіть маленький герой Платонова розуміє, що тільки неживе може боротися з неживим. Хлопчикові потрібно стати “залізним старим”.

Тут він виступає в ролі маленького Георгія Переможця, готового заради людей зробити подвиг. Але для Єгора це більша жертва, і він говорить: “Це я навмисно буду залізним, щоб бабу налякати, пускай вона здохне. А потім я залізним не буду не хочу, я буду хлопчиком з матір’ю”. Закінчуючи розмову про “Залізну бабу”, хочеться сказати, що це малюсіньке оповідання фокусирует основні риси платоновской прози, “усмоктує” її найважливіші мотиви й образи: жаль всьому живому, пошук “речовини існування”, відчуття цілісності миру, мотиви нудьги, дороги як спроби осмислити мир і, нарешті, ідею порятунку померлих, котру Платонов почерпнув у навчанні И. Ф. Федорова

Це робить оповідання “Залізна баба” одним із кращий добутків письменника

Збережи - » Художня своєрідність одного з добутків А. Платонова . З'явився готовий твір.

Художня своєрідність одного з добутків А. Платонова





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.