Художня своєрідність одного з добутків А. Платонова. Талановитий письменник А. Платонов, створював свої добутки в складні роки, коли будувалися © Алл Соч. РУ 2005 нові заводи й фабрики, починалося нове життя. У новій обстановці й люди ставали іншими. Письменник прагнув відбити долю народу, вирішити проблему істинно людської волі, справжньої гармонії. Але він бачив, що в реальному житті неможливо її досягти, тому в багатьох його оповіданнях чітко видні трагічні нотки. На самому початку творчості, захоплені стрімким і потужним ритмом споглядання, Платонов вірить, що разом з усіма будує справедливі суспільства, засноване на принципах гуманізму

Він вірить, що в житті буде втілена ідея справедливої сім’ї. Платонов багато міркував про те, у чому зміст письменницької праці, що таке теперішня воля. Він намагався відкинути неправильні уявлення, позбутися від мнимих кумирів, що застаріли понять

У своїх міркуваннях він переходив від неясної свідомості до реального, від утопій про соціалізм до дійсної й чіткої смерті про такий лад. Оповідання «Піщана вчителька» є одним із кращих його оповідань створені у двадцяті роки. Молода вчителька після закінчення чотирьох літніх педагогічних курсів була спрямована в далекий район астраханської губернії сіло Кошутово, на границі з мертвою пустелею. Тут вона жахнулася злиденною обстановкою в якій жили селяни. Вона зустрілася віч-на-віч із природною стихією

Це село було майже занесене піском. На вулицях лежали цілі замети піску, що доходив до підвіконь будинків. Щодня селянам доводилося очищати садиби від піщаних заметів. Молода вчителька вперше зштовхнулася з важкою дійсністю, але не впала духом. Мужньо почала роботу в школі, але хлопці часто пропускали уроки, тому що їм не в що було одягтися

Двоє з них навіть умерли від голоду. І вона вирішила боротися. Вона зібрала підписи селян і принесла заяву в окружний відділ народного утворення, вона просила допомогти селянам у боротьбі з піщаною стихією

Тут писат! ялина показав високу моральну силу дівчини, що не здалася перед труднощами. Марія Никифорівна переконала селян посадити лісові захисні смуги навколо зрошуваних городів. Далі по рекомендаціях, селяни посадили сосни, тому що дерево береже вологу й зберігає посіви від виснаження гарячим вітром. Шлюговые чагарники дали жителям прут, з якого вони навчилися робити кошики й навіть столи стільці, для них це був побічний заробіток

Селяни стали жити краще, вони повірили вчительці. Навіть дорослі приходили до неї в школу. Перед читачами розкрився образ мудрою й сміливою вчителькою. Вона допомогла селянам перебороти стихію, що розбушувалася

Особливості стилю цієї частини оповідання полягає в тім, що тут відчувається оптимізм. Сам тон оповідання впевнений бадьорий. Головна героїня «Марія Никифорівна поповніла, незважаючи на турботи й ще більше заневестилась особою

А пустеля по малості зеленіла й ставала приветливей». Платонов підкреслює важливі риси Марії, вона має практичність, діловитістю, почуттям господарника, прагненням допомогти народу. Але письменник є реалістом, він бачить у житті багато трагичного, це лихо скоїлося в цьому селі. Примчалися тисячі кочівників на конях, пригнали свої череди. Через троє діб нічого не залишилося

Ні від шелюги, ні від сосни. Коні й череди кочівників всі обглодали, витоптали, висушили місцевість. Марія випробувала розчарування, але вона не залишила все це в такому виді й поїхала в горано для дозволу ситуації. Їй преложили поїхати в інше село й навчити осілих там кочівників саджати чагарники й сосни. Вона зрозуміла, що коли виросте дерево в пустелі, і люди будуть шляхетні

Марія Никифорівна твердо відповіла, що згодно й постарається приїхати до керівника через п’ятдесят років бабусею. Причому вона додала чудові слова: «приїду не по піску, а по лісовій доріжці. Платонов показав для читачів приклад для наслідування. От так повинні надходити люди. Не випадково завідувач крайовим відділом народного утворення сказав такі слова: «ви, Марія Никифорівна, могли б завідувати цілим народом, а не школою».

Платонов прагнув показати своїм сучасникам віру в перетворення навколишнього світу. Він уважав, що заради щастя інших потрібно жертвувати собою