Художня своєрідність лірики Б. Пастернаку

Я Б розбивав вірші, як сад. Б. Пастернак У ряді великих художніх відкриттів російської літератури XX століття поетична система Бориса Пастернаку по праву займає одне з перших місць поряд із творчістю Блоку й Маяковського. У кожного поета свій “образ миру, у слові виявлений”. Зорове відчуття всякої людини вибірково й відмінно від сприйняття інших. Щодо цього художник – людин подвійно, тому що йому має бути не просто побачити мир, але й представити його знову, уже перетвореним, пропущеним через призму творчої уяви. Поетична картина миру, таким чином, є власністю самого автора, і відбувається в ній існує по ньнього законам

Відклавши томик поезії Пастернаку, задумаємося про той неповторний світ, що створив поет, З перших рядків нас вражає почуття преклоніння й захвату перед всім живим – а живе в Пастернаку все, що взагалі “є”: двори, сад, сутінок, весна, гроза, вулиці, пісок. Поет “взахлеб” поспішає розповісти нам про лютий: Поки Гуркітлива сльота Весною черною горить. Щомиті життя прекрасно, так само як прекрасні всі її прояви: поезія Пастернаку не знає розподіли на велике й мале, низинне й піднесене, живе й неживе. Погляд автора схоплює всі, слух – все чує, а мовлення всі объемлет: Сліпого полудня желатин, И жовті окуляри вимоїн, И тонкі слюдинки лъдин, И купини із чорної бахромою. Поет, як губка, усмоктує в себе вологу життя, п’є “гіркота тубероз, небес осінніх гіркота… гіркота вечорів, ночей і людних збіговисьок”, щоб потім вичавити себе на папір

Ця “всеїдність” означає всеприйняття автором усього що відбувається й існує. Так, у житті є свої драми, але… Вірш “Марбург”, шедевр раннього Пастернаку, оповідає про дивну метаморфозу, що відбулася з героєм після того, як йому відмовила кохана. Він зауважує, що навколо все продовжує жити, що “кожна малість” Жила И, не ставлячи мене ні в що, У прощальному значенье своєму піднімалася. Поступово біль відмови стихає: життя перемагає, і герой дивиться в особу новому дню. Героєві вірша відкрилася лікуюча сила світобудови

Але не слід забувати, що на початку була любов. Саме любов стала джерелом, поштовхом до відкриття миру. У поезії Пастернаку це почуття виступає в новій якості. Закони любові – це закони загального зв’язку явищ в усьому світі. Як поэтично й у той же час вичерпно виражений він автором усього лише двох рядках: Дивися: і рік не мислить нарізно Существованья тканина наскрізна. Любовні конфлікти в Пастернаку позбавлені того трагічного розжарення й навмисної “нестриманості” почуттів, які властиві їм у лірику Маяковського й Цветаевой.

Любов у віршах поета валить не тому, що “є в близькості людей заповітна риса”, як уважає Ахматова. І ще менш через те, що всякий любовний дует є одночасно дуель, “двобій фатальний”. Двоє розстаються тому, що Сильней на світі тяга ладь И вабить пристрасть до розривів. И конфлікти ці зовсім не безвихідні: ми відзначили це в “Марбурге”.

Ще один приклад – у вірші з роману “Доктор Живаго”, називається воно “Пояснення”. Герой, розстаючись із коханої, до певної міри утішає її: Пройдуть року, ти Одружишся, Забудеш безладдя. Зворот “одружитися” тут не стільки офіційний, скільки піднесений. Вступають у мир, у нове життя. У відповідності своїй жіночій частці (“бути жінкою – великий крок”) героїня знайде нове щастя. Вражає дивне відношення Пастернаку кженщине.

Тема ця проходить червоною ниткою в багатьох його віршах. Жіночий образ у поета позбавлений крайностей інших авторів. Це не “геній чистої краси”, не втілене підступництво, і мінливість, що не страждає жертва чоловічої переваги, не символ Вічної Жіночності. Відчутно якесь невловиме благоговіння “перед чудом жіночих рук”, наділення жінки якоюсь чудесною якістю. Це – споконвічна близькість її до природи, її природність, переконливість і ствердність, гідні того, щоб бути оспіваними: Красуня Моя, вся стать, Вся суть твоя мені по серцю, Усе рветься музыкою стати, И все на рими проситься. Незвичайним образом представлена в лірику Пастернаку природа

Мало чисто пейзажних описів, мало описів “чистої” природи. Усе намальовано якось упереміш: природу якась приміська, і недарма улюблений простір пізніх віршів автора – селище Переделкино. Пастернак не відокремлює природне від культурного, рукотворного, а зближає їх. Він одомашнює стихії, він – поет, що живе, “у спорідненні з усім уверясь і знаючись із майбутнім у побуті”. І тому в його віршах хвилі дивно, але все-таки ще цілком “поэтично” шумлять “у мінорі”, однак схожі вони на… вафлі, які пече прибій

Цей гастрономічний образ не виглядає безглуздим &copy A L L S o c h. r u для того, хто знає Пастернаку: у його “віршах він виражає сутність оригінального авторського підходу до миру, до природи. Описуючи чудесні миті життя, поет звичайно не утомлюється їх деталізувати. Вся його поезія – свого роду гімн деталям, подробицям. Поетична декларація цього підходу до миру й творчості – вірш “Давай роняти слова…”. Теперішньому творцеві “ніщо не дрібне”: він занурений в обробку Кленового аркуша… Життя існує в подробицях, у деталях – у цьому розгадка її таємниці

Описати – виходить, показати зв’язку між предметами, їх “взаємини”, у якімсь змісті їхня любов. Так, в одному з перших віршів Пастернаку весна – “чорна”. Весна? Пора любові, надій, і раптом…

Однак поет хотів показати інше: після сніжної, білої зими оголюється чорний ґрунт, що передує й харчує зелень літа. Гімн деталям – порию незвичайним – стає гімном самого життя. Вірші Пастернаку насичені складними метафорами, порівняннями

У цьому “повідді образів і почуттів”, як сказав про його поезію О. Мандельштам, читач часто просто губиться. Поет пише взахлеб, одним суцільним потоком, прагнучи охопити явище в його сиюминутном вигляді. Так народжується новий синтаксис Пастернаку, що порушує норми мови в ім’я експресії: Гак сили Літні, ниць, Упавши в овсы із благанням: исполнъся, Загрожують зорі своєю зіницею, Так затівають сварки із сонцем. Виразність цих рядків підкреслюється звуковими повторами, алітерацією, до якої завжди любив прибігати поет

Поезія Пастернаку рівною мірою мальовнича й музична (атмосфера дитинства поета сприяла розвитку різних художніх здатностей). У ній – жовто-лимонні ставки, чорні струмки, червоний віск мандаринів. Повтор схожих звуків у строфі як би скріплює текст, натякає на якісь сховані зв’язки предметів: граки “зірвуться в калюжі й обрушать сухий смуток на дно очей” – смуток отут начебто багаторазово підсилюється за рахунок повтору голосної “в”. Пастернак вніс у вірші своє бачення миру: “лугу, осоку, косовицю, грози розкати” у їхній неповторності й жизнетворящей силі

У нього своє розуміння миру й свій спосіб його вираження: експресивний, динамічний, метафоризованный. Сутність свого методу, як і право на нього поет визначив у своїх замітках так: “Геній є кровно відчутне право міряти геть усе по-своєму, почуття короткості із вселеної, доступності всього живого”.

Збережи - » Художня своєрідність лірики Б. Пастернаку . З'явився готовий твір.

Художня своєрідність лірики Б. Пастернаку





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.