Поема «Мертві душі» - самий значний твір Гоголя. У ній автор хотів відбити всі сторони російського життя. «Вся Русь з’явиться в ньому», - писав він Жуковському. Однак письменник не завершив втілення свого задуму, і в першому томі «Мертвих душ» Росія показана Гоголем «з одному боку», тобто автор виступає тут як викривач пороків пануючих станів

Завдання Гоголя - «опромінити картину, узяту зі знехтуваного життя ». Велика увага автор приділяє зображенню помісного дворянства, підкреслюючи його деградацію. Глави про поміщиків Гоголь розташував у строго продуманому порядку: марнотратного мрійника Манилова поміняє ощадлива Коробочка; їй протипоставлений поміщик, що розорився, пройдисвіт Ноздрев; потім знову поворот до господарського поміщика - Собакевичу; галерею кріпосників замикає скнара Плюшкин, що втілює крайній ступінь падіння поміщицького класу: «до такої незначності, дріб’язковості, гидоти міг снизойти людина!

» - містить автор. Гоголь наділив кожного поміщика оригінальними, конкретними рисами. Що all so ch. ru 2001 2005 ні герой, те неповторна особистість. Але при цьому всі вони зберігають соціальні ознаки: низький культурний рівень, відсутність інтелектуальних запитів, прагнення до збагачення, жорстокість у звертанні із кріпаками, моральну неохайність, відсутність елементарного поняття про патріотизм. У цьому творі Гоголь показує й пороки міста

Повітові чиновники міста N насамперед думали про свої інтереси й потихеньку обкрадали жителів. Всі чиновники міста зв’язані між собою круговою порукою в грабежі, обмані, догідництві перед вищестоящими чиновниками. Громадянський обов’язок, суспільні інтереси для цих людей далекі

Порожнеча губернського суспільства, злодійство, кругова порука - все це не випадкові явища. Сатирично зображуючи провінційних чиновників, письменник завдає удару по всьому бюрократичному апарату самодержавно-кріпосницької держави. За словами Герцена, «з реготом на вустах він без жалості проникає в самі таємні складки нечистої злісної чиновницької душі».

У поемі «Мертві душі» Гоголь не обмежується сатиричним зображенням пануючих станів. Одним з основних питань добутку є питання про шляхи історичного розвитку Росії. Гоголь зірким поглядом художника помітив, що в Росії середини XIX століття гроші починають відігравати величезну роль: ділки, опираючись на капітал, намагаються затвердитися в суспільстві, стати незалежними. Новий тип ділка-підприємця відбився в образі Чичикова. Чичиков являє собою людини, що багатьма своїми рисами відрізняється від помісного дворянства

По своєму походженню він дворянин, але садиба не є джерелом його існування. «Справедливіше всього, - пише Гоголь, - назвати його хазяїн-набувач». Головне правило Чичикова - берегти й збирати копійку. Герой проявляє надзвичайну спритність у галузі придбання копійки, не гидуючи при цьому ніякими засобами

Гоголь так само безжалісно висміює пороки цього нового типу, як і пороки пануючих станів. Наприкінці добутку автор говорить про свого героя просто й різко: «негідник». Гоголь показує, що пороки вищих шарів суспільства й буржуазії, що народжується, відбиваються на житті народу. Так, в «Повісті про капітана Копейкине» автор розповідає про петербурзького чиновника, «державній людині», що пропонує пораненому офіцерові, що відстояв Росію у війні 1812 року, чекати відповіді на прохання. Коли ж нещасний каліка зажадав хоч якої-небудь допомоги, бездушний чиновник наказав вислати його зі столиці

У такий спосіб. Гоголь викриває не тільки бюрократичну систему, але й весь самодержавно-кріпосницький лад Росії, що дозволяє Собакевичу здирати «по трьох шкіри» із селян, а Плюшкину оббирати своїх кріпаків і потім гноїти плоди їхньої праці. Кріпосна система сприяла деградації й селян. У поемі «Мертві душі» виникають образи кріпосних мужиків, примітивних у своєму духовному розвитку, що отупіли в умовах багатовікового безправ’я. При описі цих образів у словах автора знову з’являється іронія

Так, Гоголь розповідає про кріпака Петрушці, що..мав шляхетне спонукання до освіти, тобто читанню книг, змістом яких не утруднявся… Однак відношення Гоголя до народу неоднозначно. Автор показує, що кріпосне право не вбило волелюбний дух народу

Гоголь розповідає, як селяни «знесли з особи землі нібито земську поліцію, в особі засідателя, якогось Дробяжкина», що занадився їздити в їхнє село, «що, в інших випадках, коштує повальної гарячки». Автор вірить у сили, розум, дарування народу, захоплюється «богатирством російського духу». Талановитість і працьовитість російського народу зображені в образах «ярославського розторопного мужика», що одним долотом і сокирою змайстрував екіпаж, теслю-богатиря Степана Пробки, чудо-шевця Макеича Телятина, каретника Ме-жеева.

Про талановитість народу говорить і його мовлення, у якій виявився «живий і жвавий російський розум». «…Але немає слова, - пише автор, - яке було б так замашисто, жваво, так виривалося б з-під самого серця, так би кипіло й животрепетало, як влучно сказане російське слово». Саме волелюбність народу, його богатирський дух, «живий і жвавий» розум дають авторові право вірити в майбутнє Росії. Гоголь завершує «Мертві душі» міркуваннями про долю країни й говорить про наявність нерозтрачених сил у Росії. Гоголь порівнює Русь із летящей « не-обгонимой трійкою», що звільняють дорогу «інші народи й держави».