Художній аналіз поеми «Мідний вершник» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Мідний вершник”

У поемі натхненними віршами прославляються «великі думи» Петра, його створіння – «град Петров», «полнощных країн врода й диво», нова столиця російської держави, вибудувана в устя Неви, «під морем», «на моховитих, топких берегах», з міркувань воєнно-стратегічних («відсели загрожувати ми будемо шведові»), економічних («сюди по нових їхніх хвилях всі прапори в гості будуть до нас») і для встановлення культурних зв’язків з Європою («природою тут нам призначене в Європу прорубати вікно»).

Але ці державні міркування Петра виявляються причиною загибелі ні в чому не винного Євгенія, простої, звичайної людини. Він не герой, але вміє й хоче трудитися («…молодий і здоровий, трудитися день і ніч готова»). Він смів під час повені: «зухвало» пливе в човні по «ледь упокорилася» Неві, щоб довідатися про долю своєї нареченої. Незважаючи на бідність, Євгенію дорожче всього незалежність і честь. Він мріє про просте людське щастя: женитися на коханій дівчині й скромно жити своєю працею.

Повінь, показана в поемі як бунт скореної, завойованої стихії проти Петра, губить його життя: Параша гине, а Євгеній божеволіє. Трагічна доля Євгенія й глибоке співчуття йому поета виражені в «Мідному вершнику» з величезною силою й поетичністю.

А в сцені зіткнення божевільного Євгенія з Мідним вершником, його полум’яного, похмурого протесту, злісної погрози «чудотворному будівельникові» від імені жертв цього будівництва мова поета стає таким же высокопатетическим, як в урочистому «Вступі» до поеми. Закінчується «Мідний вершник» скупим, стриманим, нарочито прозаїчним повідомленням про загибель Євгенія:

■…Повінь

■Туди, граючи, занесло

■Домишко старий…

■Його прошедшею весною

■Звезли на барку.

■Був він порожній

■И весь зруйнований.

■У порога

■Знайшли безумця мого,

■И відразу хладный труп його

■Поховали заради бога.

Ніякого епілогу, що повертає нас до первісної теми величного Петербурга, – епілогу, що примиряє нас із історично виправданою трагедією Євгенія, Пушкін не дає. Протиріччя між повним визнанням правоти Петра I, що не може вважатися у своїх державних «великих думах» і справах з інтересами окремої людини, що вимагає, щоб з його інтересами вважалися, – це явне протиріччя залишається недозволеним у поемі…

Пушкін був цілком прав і виявив більшу сміливість, не боячись відкрито демонструвати це протиріччя. Адже воно полягає не в його думках, не в його невмінні дозволити його, а в самому житті. Це – протиріччя між благом держави й щастям окремої особистості, протиріччя, що у тої або в іншій формі неминуче, поки існує держава, тобто поки не зникло у світі остаточно класове суспільство.

У художнім відношенні «Мідний вершник» являє собою чудо мистецтва. У гранично обмеженому обсязі (у поемі всього 481 вірш) укладена безліч яскравих, живих і высокопоэтических картин.

Такі окремі образи в «Вступі», з яких складається величний образ Петербурга; насичене силоміць і динамікою, з ряду приватних картин опис, що складається, повені; дивне по поетичності і яскравості зображення божевільного Євгенія. Відрізняють «Мідного вершника» від інших пушкінських поем надзвичайна гнучкість і розмаїтість його вірша, те врочистого й злегка архаїзованого, те гранично простого, розмовного, але завжди поетичного.

Особливий характер надає поемі застосування прийомів майже музичної будови образів: повторення з деякими варіаціями тих самих слів і виражень (сторожові леви над ґанком будинку, образ пам’ятника Петру, «кумира на бронзовому коні…»); проведення через всю поему в різних змінах того самого тематичного мотиву – дощу й вітру, Неви (у незліченних її аспектах і т.п.), не говорячи вже про прославлений звукописи цієї дивної поеми.

Збережи - » Художній аналіз поеми «Мідний вершник» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Мідний вершник” . З'явився готовий твір.

Художній аналіз поеми «Мідний вершник» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Мідний вершник”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.