Автор “Слова” використовує найрізноманітніші художні засоби зображення: гіперболи, метафори, порівняння, контрасти, епітети, уособлення. Неосяжність Російської землі підкреслюється їм одночасністю дії в різних її кінцях: “дівиці співають на Дунаї, ллються голоси через море до Києва”, “труби сурмлять у Новгороді, коштують стязи в Путивлі”, “коні іржуть за Сулою, дзенькає слава в Києві”. Таким же, як у нього самого, загостреним слухом і зором, здатним переборювати простір, наділяє автор і свої герої: коли Всеславові в Полоцьку подзвонять до заутрені рано у святої Софії в дзвони - він у Києві вже дзенькіт чув, а коли Олег вступав у золоте стремя в місті Тмутаракани - той дзенькіт чув, бувало, великий Ярослав, а Володимир Мономах усякий ранок вуха собі закладав у Чернігові. Широкий простір дії поєднується гіперболічною швидкістю пересування по ньому діючих осіб. Всеслав, по вираженню автора “Слова”, хитростями підперся на коней і скакнув до міста Києву й дотк-нулся списом до золотого престолу київського. Відскочив’ від нього лютим звіром. Опівночі з Бєлгорода зник у синій хмарі, ранком же, піднявшись, зброєю відчинив ворота Новгорода, расшиб славу Ярослава

У великих просторах Русі могутність героїв “Слова” здобуває гіперболічні розміри: Володимира Мономаха не можна було пригвоздить до гір Київським; Галицкий Ярослав підпер гори, зачинив Дунаєві ворота. Ніж ширше охоплює автор Російську землю, тим конкретніше й життєвіше стає її образ, у якому оживають ріки, що вступають у бесіду з Ігорем, наділяються людським розумом звірі й птахи, що приймають участь у долі Ігоря. Вся художня система “Слова об полицю Игореве” побудована на контрастах. Один із самих гострих контрастів, що пронизують всю поему, - це контраст книжкових елементів стилю з народно-поетичними. Елементи книжков і усні, переплітаючись, створюють своєрідність і розмаїтість стилю цього невеликого, але винятково богатого за формою й змістом добутку

Широко представлена в “Слові” і феодальна символіка. У дружинний^-дружиннім-військово-дружинному середовищі певне символічне значення мали меч (символ війни), прапор, спис, стремя. Вираження “понизити прапор” позначало визнати себе переможеним, “випити шоломом воду з якої-небудь ріки” значило скорити землі на її берегах. Але ближче всього “Слово” до народної поезії. Народні образи дерева, що схиляється до землі від горя, що никне від жалості Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч.

ру трави, порівняння битви з бенкетом, із жнивами. Близький до народного плачу плач Ярославівни. У народних плачах постійні ті ж звертання до вітру, до ріки, до сонця, які звучать і в плачі Ярославівни

Сон Святослава повний народних поетичних символів. Опис втечі Ігоря з полону відбиває казкові мотиви: у казках нерідко герой, що рятується від пренаступного його чаклуна, також звертається у тварин. Подібно Ігорю, що обернувся соколом і бив гусаками й лебедів до сніданку, обіду й вечері, у билині про Вольге Всеславьевиче останній, обернувшись соколом, б’є гусаків і лебедів для своєї дружини. Народного богатиря нагадує Всеволод буй-тур, коли він прыщет на ворогів стрілами, гримить об їхні шоломи мечами

Подібно Іллі Муромцю, Всеволод буй-тур бореться з ворогами, і куди поскакає - там лежать погані голови половецькі. Народна стихія в “Слові” виражається в характерні для народної поезії негативних метафорах (”у Немиті криваві береги не добром були засіяні - засіяні костьми росіян синів”), у фольклорних епітетах (чисте поле, гострі мечі, розжарені стріли, синє море, чорний ворон, червоні діви й ін.), у деяких гіперболах, порівняннях і т.д. Разюче, що настільки невеликий добуток так багато й навіть роскошно по мові. Автор “Слова” дуже точно й влучно підбирає слова й вираження

Солов’їний спів не припинився - воно “заснуло”; сині блискавки не просто блищать - вони “тріпотять”; трава не просто полягла - вона “никне”. Персти не просто кладуть на струни - їх “воскладают”. Славу можна “расшибить” і “притрепать”.

Туга “розливається”. Сум “тече” посередині Росіянці землі. Веселощі “розвіюється по ковилі”. Автор дуже скупий на епітети, але зате вжиті їм - мітки. Наприклад, такі епітети: “перлова” душа, “теплі” тумани, “живі” струни

Багато й різноманітно слуховое сприйняття автора “Слова”. Голосу дівиць на Дунаї не просто доносяться до Києва - вони “в’ються”. Воза в нього не скриплять, а “кричать”, як лебеді. Солов’ї “лоскочуть”, їхньої пісні “веселі”, орли ” клек-чут”, лисиці “брешуть”, галки “говорять”, коні “іржуть”, ворони “грают”, тури “рикають”, сороки “втроскоташа”, дятли “тектом” повідають шлях Ігорю, уночі чутний звіриний свист (свист степових ховрашків) і т.д. Зорова чіткість образів “Слова” разюча

Його автор мав підвищене почуття кольору, характерним для епохи високого розвитку давньоруського живопису, що наступив в XII столітті. Зрительно вражають образи плаваючих у червоній крові золотих шоломів, зеленої трави на срібних берегах Дінця, чорної землі, политою червоною кров’ю. Такі далеко не всі художні засоби зображення, використовувані автором “Слова об полицю Игореве”.

Невеликий пам’ятник, присвячений сумній поразці росіян у поході проти половців 1185 року, виявився однієї із самих більших і радісних перемог російського художнього слова. Красою “Слова” були упоєні люди бездоганного смаку: Жуковський, Пушкін, Гоголь, а в XX столітті - Блок, Бунін, Лихачов і багато інших літераторів. “Слово об полицю Игореве” - це геніальний пам’ятник давньоруської літератури, у якого потрібно вчитися поетичній майстерності