Художні-художню-художня-художній-ідейно^-художнє свеобразие роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

“Злочин і покарання” – це перший у ряді п’яти великих романів Достоєвського (“Біси”, “Ідіот”, “Брати Карамазовы”, “Підліток”). У ньому розкрився творчий мир автора, де має значення все. Головний герой роману – парубок, якого виключили з університету. Він злидарює, тому що його зарозумілість не дозволяє займатися роботою для “нижчих” людей. Щоб якось виправити своє матеріальне становище, Розкольників убиває старуху-процентщицу. Але він не зміг скористатися награбованим

Розкольників не тільки не поправив своє фінансове становище, але довів себе майже до божевілля щиросердечними борошнами. Психологічний процес автор показує вже після вбивства. Зрештою Розкольників не витримав і прийшов у поліцію з винної. Але навіть каторга не так важка, як моральне покарання

Герой побачив абсурдність своїх думок, свою нікчемність і незначність. Роман ділиться на дві нерівні частини. Перша частина – злочин і його причини, друга – головна частина – стан душі злочинця

Це відбилося на структурі побудови роману. Із шести частин роману лише одна частина описує події до вбивства й саме вбивство. В інших частинах розкривається душа Раскольникова: його сумніву, страхи, шукання і його поступове “воскресіння”. Мова роману – це звичайне буденне людське мовлення. Мова вражає природністю й безпосередністю

Тільки в епілозі роману мовлення Достоєвського плавна. У цілому вона переривчаста, нервозна. У романі дуже багато застережень і обмежуючих слів, таких, як “втім”, “хоча”.

Однак “ритм Достоєвського переборов обмеження, підкорив собі мова роману”. І коли відкриваєш роман, уже з перших сторінок мимоволі й непомітно втягуєшся в цей стрімкий ритм, ні із чим не порівнянний у світовій літературі. Той самий ритм, завдяки якому автор створив “нову науку мистецтва, доповнивши його духовністю”.

У Достоєвського немає такої мальовничості зображення, як у Л. Н. Толстого, але в нього своя манера зображення. Прискорення й уповільнення, підвищення й зниження інтонації мовлення допомагають відчути невидимий рух життя. Герої роману характеризуються словесно. Найбільш виразний портрет Раскольникова.

Неблагопристойність його складу, сумбурність побудови речень, переривчастість мовлення показують роздвоєння головного героя. Виразність портрета баби досягнута вживанням зменшувальних слів: “малюсінька старушонка”. Особливу роль у портреті в Достоєвського грають ока. У Дуни (сестри Раскольникова) ока майже чорні, горді й добрі. Така й сама Дуня В Сонечки Мармеладовой “чудові блакитні очі”.

У самого Раскольникова “прекрасні темні очі”. Достоєвський уважав, що ока – це необхідний предмет духовного портрета героїв. Автор зв’язує воєдино обстановку, природу й героїв

Петербург як би підштовхує Раскольникова до злочину. Письменник показує місто в дуже маленьких описах, але їх досить, щоб побачити Петербург очами героя роману: “Непоясненим холодом віяло на нього завжди від цієї панорами. Духом німим і глухим повна була для нього ця картина…

” Або ж наступний опис міста: “Нестерпний же сморід з распивочных, яких у цій частині безліч, і п’яні, що поминутно попадалися, незважаючи на будній час, довершили огидний і смутний колорит картини. Почуття найглибшої огиди мигнуло на мить у тонких рисах парубка”. Час у романі є “функцією людської свідомості”.

Воно одухотворено. Залежно від стану героїв воно те нескінченно довго тягнеться, то мимолетно. У романі простежується трохи тим. Звичайно, головна тема – це Родіон Розкольників. Інші – історія сім’ї Мармеладовых, тема сім’ї Раскольникова, тема претендентів на руку Дуни. Ці теми розвиваються паралельно, але всі вони з’єднані між собою через Раскольникова.

Він духовний і композиційний центр роману. Головна ідея добутку – психологічний звіт стану злочинця. Розкольників зробив убивство заради любові до людей (так він уважав), але в цей же час він нехтує людей. Він не бачив своєї провини, не allsoch. ru 2001-2005 уважав себе злочинцем, однак совість виявилася сильніше логічно невразливої теорії, що стало трагедією для Раскольникова.

Автор довів, що моральний закон вище всього. Неважливо, яке походження в цього закону; важливо, що він існує в душі людини і його порушення неприпустимо. Той, хто порушує закон, буде покараний самим собою. Той, хто не має совісті, хоч якихось моральних початків, спокійно проливає кров, той не замислюється над своїми вчинками. Моральність проголошує, що немає нічого священней усякої людської особистості

И не мають значення моральні якості людини. Навіть самий непомітний і “низький” людина має цінність, як і видатний геній. У цьому всі люди рівні між собою. Достоїнства й цінність людини засновані не на якійсь розумовій і фізичній досконалості, не на доброті, скнарості або ж добродушності, а на значимості цієї людини для інших людей

Недоторканність людської особистості займає не останню роль у розумінні роману

Збережи - » Художні-художню-художня-художній-ідейно^-художнє свеобразие роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» . З'явився готовий твір.

Художні-художню-художня-художній-ідейно^-художнє свеобразие роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.