Серед багатьох літературних творів, написаних Михайлом Євграфовичем Салтыковым-Щедріним, особняком коштують “Казки для дітей неабиякого віку”. Ці казки були створені в період з 1869 по 1886 роки. У чому ж складається особливість казок Салтыкова-Щедріна? По-перше, казки Салтыкова гостро соціальні. Ми можемо визначити історичну епоху, під час якої відбувається дія, і соціальні шари, що діють у казці. Наприклад, прочитавши казку “Премудрий пискарь”, ми можемо сказати, що вона написана в період реакції, коли поліція й цензура діяли нещадно, коли будь-яка здорова думка сприймалася як крамола

В образі премудрого пискаря автор показав загнану й забиту інтелігенцію, а в образі щуки (риби хижої) чиновників і поліцію, тобто державний апарат. Таким чином, у казці автор використовує ще й такі прийоми, як очеловечивание тварин і типізація. У казці “Самовідданий заєць” письменник продовжує тему влади й народу. Образ зайця символичен.

Він символізує ліберального обивателя, у всім слухняного кровожерливої влади вовкові. Вовк жадає від зайця беззаперечного підпорядкування. А Заєць готовий сидіти під кущем і чекати своєї смерті або, що мало імовірно, що вовк його “ ха-ха, помилує”. Наступною яскравою рисою казок Салтыкова є повна відсутність позитивних героїв. Дійсно, якщо в російських народних казках головною ідеєю є ідея абстрактного добра, правди, справедливості, то в казках Салтыкова завжди тріумфує не чеснота, а порок

Так, через заперечення, Салтыков прагне до твердження ідеалу добра, справедливості, істини. Премудрий пискарь насправді all so ch. ru 2001 2005 дурний і боягузливий; два генерали з “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” ледарі, недотепи, а сам мужик радий намагатися, тільки б його похвалили. Йому досить тої незначної суми, що вислали генерали за його праці (“Однак і про мужика не забули; вислали йому чарку горілки так п’ятак срібла: веселися мужичина!

”). Михайло Євграфович постійно використовує внутрішні монологи, які доповнюють описувану картину, повніше розкривають характер героя. Наприклад, премудрий пискарь думає вголос, у своїх снах (наприкінці казки) він бачить те, про що може тільки мріяти: як можна вільно, нікого не побоюючись, плавати по ріці. Салтыков розташовує своїх героїв у відповідності зі строгою ієрархією (залежно від соціальної приналежності персонажа): ведмідь градоначальник або великий чиновник, вовк чиновник помень-: ше рангом або цензор, заєць, пискарь залежний від влади народ, що проявляє покірність і начальстволюбие. Якщо порівнювати “Казки” Салтыкова-Щедріна з російськими народними казками, то слід зазначити, що герої Салтыкова статичні

Премудрий пискарь усе усвідомив, але так і не виліз із нори; генерали як нічого не робили, так і повернулися у своє міністерство на казенні харчі. У той час, як у народних казках часто відбувається зміна героя до кращого (Дурень-іван-дурень перетворюється В Івана-Царевича). У казках Щедріна немає торжества добра над злом, як у російських народних казках. Скоріше, у них тріумфує порок

Зате в “Казках для дітей неабиякого віку” завжди є мораль, що ріднить їх з байками. Дивний і мова, якою написані казки Салтыкова. Це ка який-те незвичайний сплав літературної, розмовного й канцелярської мов

Наприклад, так починається казка “Дикий поміщик”: “У деякому царстві, у деякій державі жив-був поміщик, жив і на світло глядючи радувався. Усього в нього було досить: і селян, і хліба, і худоби, і землі, і садів. І був той поміщик дурний, читав газету “Звістка” і тіло мав м’яке, біле й розсипчасте…” Або початок “Повести про те, як один мужик двох генералів прокормив” звучить так: “Жили так минулого два генерали, і тому що обоє минулого легковажні, то незабаром, по щучому велінню, по моєму бажанню, опинилися на незаселеному острові. Служили генерали все життя в якийсь регистартуре; там народилися, виховали й зостарилися, отже, нічого не розуміли…

” Тому що казки Салтыкова це сатира, що висміює недоліки суспільства, то автор застосовує ряд сатиричних прийомів. Гротеск зустрічається майже в кожній казці: незвичайна покірність зайця, вічний страх пискаря, абсолютне неуцтво двох генералів, які думають, що булки на дереві ростуть. Гротеск застосовується й для зображення здичавілого без мужиків поміщика: “И от він здичавів… Весь він з голови до ніг обростив волоссями, немов древній Исав, а нігті в нього зробилися, як залізні. Сякатися вуж він давно перестав, ходив же усе більше рачки й навіть дивувався, як він колись не зауважував, що такий спосіб прогулянки є самий пристойний і самий зручний”.

Крім гротеску, письменник використовує також сатиричне зображення, іронію (в “Московських відомостях” генерали читають тільки про прийоми й банкети, звідси складається враження про цю газету), алегорію (у всіх казках поставлена проблема народу й влади), фантастику (перетворення поміщика в дикого звіра). Всі ці художні прийоми роблять казки Салтыкова-Щедріна унікальними добутками. “Казки для дітей неабиякого віку” не можна ні із чим переплутати, вони завжди пізнавані, єдині у своєму роді. А проблеми, поставлені в них (проблема влади й народу, дурості влади, покірності й раболіпства народу), актуальні й донині. Головна особливість цих добутків полягає в тому, що через заперечення (через негативні приклади) письменник прагне до твердження таких високих понять, як честь, совість, щоправда, справедливість, мудрість

Мимоволі пригадуються рядки Некрасова, написані про іншого великого сатирика, Н. В. Гоголеві, що теж устав на шлях “викривача юрби, її страстей і оман ”: И вірячи й не вірячи знову Мрії високого покликання, Він проповідує любов Ворожим словом отрицанья.