Більша частина роману “Війна й мир” Л. Н. Толстого присвячена російському дворянству початку XIX століття. Читачеві представлений цілий ряд сімей, які, по суті, близькі один одному - у змісті розміреності життя, спокою, підпорядкованості загальним правилам, що існували у вищих шарах суспільства того часу. Всі їхні члени ходять на бали, відвідують вітальню Ганни Павлівни Шерер, танцюють, розважаються, ведуть світські бесіди. Однак є одна сім’я, чия своєрідність вдач і традицій, домашня атмосфера відразу ж кидаються вглаза.

Так представлена сім’я Болконских. Вона живе своїм замкнутим життям, що відрізняє її від інших. Чому ж так зложилося?

По суті, рід Болконских - це потомствені військові, а військова справа має на увазі підпорядкування, строгість, точність і твердість. Князь Микола Андрійович Болконский є таким “чистокровним” військовим. Він і визначає дух сім’ї

Життєвий досвід загартував не тільки його тіло, але й душу, вклав у нього тверді військові правила. Весь розпорядок його дня розписаний по мінутах і виконується з дивною точністю: “…головна умова для діяльності є порядок, але й порядок у його житті доведений до краю точності

Його виходи до стола відбувалися при тих самих незмінних умовах, і не тільки в одна година, але й мінуту”. І не дай Боже кому-небудь порушити цей розпорядок, що є головним законом буття Миколи Андрійовича. Наприклад, під час приїзду князя Андрія із дружиною син не йде відразу до батька, а чекає, коли скінчиться час його відпочинку, тому що вже звик кэтому.

Старий князь постійно займається фізичною й розумовою працею: “Сам він постійно був зайнятий те писанням своїх мемуарів, то викладеннями з вищої математики, то гострінням табакерок на верстаті, то роботою в саду й спостереженням над будівлями, які не припинялися…” Читач практично не бачить Миколу Андрійовича без справи. Навіть коли його син їде на військову службу, продовжує працювати, хоча й переживає, що князь Андрій може загинути: “Коли князь Андрій увійшов у кабінет, старий князь, у старечих окулярах і у своєму білому халаті, у якому він нікого не приймав, крім сина, сидів за столом і писав”.

Старший Болконский не є тираном, просто він вимогливий не тільки до себе, але й до всім навколишнім. Можна також сказати, що він вів аскетичний спосіб життя й своїм прикладом змушував так само надходити й близьких своїх. У людях, які так чи інакше спілкувалися з ним, князь збуджував страх і шанобливість. Хоча він перебував у відставці й уже не мав ніякого значення в державних справах, кожний начальник тої губернії, де перебував маєток Болконских, вважав своїм обов’язком з’явитися до нього й виразити свою повагу. Напевно, було б невірним уважати, що старий князь байдужий і жорстокосердий, ні, просто він не звик показувати свої почуття, слабості навіть рідним

По-перше, він сам так вихований з дитинства, а по-друге, служба в армії дала йому ще один урок: він побачив, як слабохарактерні люди, що володіли високою мораллю, програвали тим, хто був твердим і цілеспрямованим. У сім’ї в Миколи Андрійовича Болконского двоє дітей - Марья й Андрій. Матері в них рано не стало. Все основне виховання дітей лягло на батька. Тому що батько завжди був ідеалом для дітей, то безліч його рис перейшло від нього кдетям.

Вони виросли в обстановці, що не розташовувала до сміху, веселощам, до жартів. Батько спілкувався з ними як з дорослими, тримав у їжакових рукавицях, не голубив особливо й не плекав. Князівна Марья перейняла більше чоловічих рис характеру, ніж випливало, адже Микола Андрійович не церемонився з нею й виховував нарівні із сином. У ній та ж твердість, хоча й виражена в більше слабкій формі, поряд із глибокими моральними принципами, Марья Миколаївна не схожа на інших світські жінок

Вона містить у собі теперішні людські цінності, які не залежать від часу й оточення, моди й популярних теорій. Марья Миколаївна не з’являлася на балах і у вітальні А. П. Шерер, тому що батько її вважав все це маренням і дурістю, марним втратою часу. Замість балів і торжеств, князівна Марья займалася математичними науками з батьком: “…

щоб ти була схожа на наших дурних баринь, я не хочу…”. Вона не гарна, але й не дурна - це дівчина, що майже не зауважують чоловіка, і чере цього неї сватають за химерного Анатоля Курагина. У неї одна-єдина подруга - Жюли, та й та лише по переписці

Князівна Марья як би живе у своєму власному мирке, самотня й майже ніким не зрозуміла. Чому ж ця героїня так одержима вірою, чому приймає в себе злиденних, мандрівників? Бути може, вона просто не знаходить у житті такої людини, що здатний зрозуміти неї, порадити щось ділове…

Мені здається, що саме від самітності вона звертається до Бога. Мандрівники ж, у її поданні, наближаються до образа Христа. Часом здається, що князівні Марье ці чужі люди ближче, чим батько й брат. Андрій Миколайович Болконский - син старого князя, майже ідентичний з ним по характері. Той же набір якостей військової людини: твердість, сміливість, рішучість; та ж холодність і відчуженість у його вчинках і думках

Найбільше, на мою думку, від всіх цих рис страждає дружина князя Андрія - маленька князівна Ліза. Чим вона заслужила таке відношення чоловіка? Лише тим, що вона нормальна жінка, що буває на балах і любить розваги, сміх і радість? Ще однією рисою, що Андрій Миколайович успадкував від батька, є замкнутість, закритість від людей, відгородженість від происходящего в зовнішньому світі. З батьком він небагатослівний, втім, як і з іншими людьми свого кола

Здавалося б, Наташа - це той ангел, що врятує князя Андрія, обдаривши любов’ю, однак ми не бачимо, щоб цей герой відкрив душу Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 своєї улюбленої. Андрій Болконский взагалі не розповідає кому-небудь про своє минуле або майбутнє, він живе сьогоденням. Живе внутрішнім життям. Таким чином, стародавній дворянський рід Болконских зберігає свої традиції й передає їх новому поколінню