Характеристика образа Троекуров Кирила Петрович – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Дубровский”

Прототип Т. – поміщик Козловского повіту гвардії підполковник Семен Гаків, в 1832 р. неправедно отсудивший маєток у підпоручика Івана Муратова. Сварка Т. з його колишнім другом, батьком головного героя, приведшая до руйнування Дубровских, божевіллю, а потім і смерті старого поміщика, служить зав’язкою трагічного сюжету про дворянина, що змушений стати розбійником і при цьому без пам’яті закоханий у дочку свого головного кривдника.

На відміну від образа Дубровского (і почасти Маші) образ Т. не міг бути скомпонований з готових літературних «блоків», хоча історія із судовим позовом повторює сюжетні положення «Ламмермурской нареченої» (роман В. Скотта): позов між старим Рэвенсвудом і Эштоном. Самий тип російського пана-самодура, причому сучасного, а не взятого напрокат у допетровської історії, не був детально розроблений вітчизняною словесністю. Виключення начебто князя в романі В. Нарежного «Російський Жилблас» не береться до уваги; багатий досвід російської комедіографії кінця XVIII в. по сценічному зображенню типу неосвіченого поміщика прямому переносу на літературний ґрунт не підлягав. Образи Праволова (поміщика, що віднімає маєток в «бідної й безмовної» удови Свенельдовой) і «чудового розбійника Буянова» із нравоописательного «поміщицького» роману Д. Н. Бегичева «Сімейство Холмских…» (1832) лише намічали риси нового літературного типу. Новизна героя припускала більшу подробицю й колоритність зображення; соціальний портрет пана Т. почасти затьмарив собою образ «шляхетного розбійника» Дубровского.

Т. саме самодур; тобто людина розпещений і розпущений до неподобства, сп’янена свідомістю своєї сили. Багатство, рід, зв’язки – от формула його життєвідчування. Обжерливість, пияцтво, сластолюбство (по дворі бігає безліч селянських дітлахів, як дві краплі води схожих на Т.; у флігелі, як у гаремі, замкнені шістнадцять покоївок – трагічна проекція замка «дванадцяти дівши» з поеми «Руслан і Людмила») – от його времяпрепровождение. Приниження слабких, «шляхетні звеселяння російського пана» начебто цькування зазевавшегося гостюючи ведмедем – от його задоволення. «Доконана куховарка» – от єдине його читання. (Притім що в будинку – велика бібліотека, ключі про яку віддані дочки Маші.)

При цьому Т. – не природжений лиходій; поважає чужу рішучість – саме тому він до пори до часу щиро дружив з бідним сусідом, власником 70 душ Андрієм Гавриловичем Дубровским. (У первісному варіанті тема «багатства» Т. і «безрідності» Дубровского-Старшого, його колишнього товариша по службі, була ускладнена політичним мотивом: після єкатерининського перевороту 1762 р., що розколов дворянство, один продовжив службу, іншої вийшов у відставку.) А якщо зрештою, після сварки на псарні, вирішив «покарати» старого Дубровского й за допомогою хабарів отсудить у нього єдиний маєток Кистеневку; якщо довів колишнього товариша спочатку до божевілля, а потім і до смерті, – те не з користолюбства, а єдино по самодурству, з бажання задовольнити примха мести. Недарма після «переможного» вироку суду совість у Т. нарікає; він гнівно насвистує гімн «Грім перемоги лунай» (що робить завжди в поганому настрої); і зрештою їде миритися. Інша справа, що пізно – пізно й фізично (старий уже при смерті), і метафізично. (Справи переходять у руки Дубровского-Молодшого, котрий через слугу передає Т. принизливий наказ убиратися восвояси.)

Точно так само, коли Володимир, що став «шляхетним розбійником», під видом француза-учителя Дефоржа поселяється в будинку Т. – і холоднокровно вбиває «розважального ведмедя», Т. не тільки не жалує про смерть улюбленого Миши, але й захоплюється «Дефоржем», як ніколи захоплювався старим Дубровским.

Лихо не в Т. особисто, а в соціальному пристрої російського життя; воно розвиває в неосвіченому, неосвіченому – хоча й родовитому – дворянині гірші похилості; слабкого робить слабкіше, а в сильному породжує віру в безграничие його влади: «У тім-те й сила, щоб без усякого права відняти маєток». Навіть саме живих і природне із всіх людських почуттів – любов до дітей, спотворюється до межі; Т. душі не сподівається у своїй Маші, але влаштовує долю дочки не тільки всупереч її волі, але й всупереч її щастю, виходити з міркувань вигід і невигід споріднення, що здобувається через шлюб.

Це тим більше страшно, що поміщик як би відбивається в підвладні йому селянах; «троекуровские» настільки ж пихаті, як він сам. Недарма крізь весь текст роману проходить метафора зграї, псарні: саме троекуровский псар грубить Дубровскому-Старшому – і як би зіштовхує поміщиків чолами; слуга Дубровского-Молодшого, посланим паном прогнати Т. знадвору, переінакшує наказ: «Пішов геть, старий пес», після чого нянька Єгорівна задоволено зауважує: «мабуть піджав хвіст». А ключем до сцени храмового свята Троекуровых (1 жовтня) служать слова, які раптово збожеволілий старий Дубровский вимовив відразу після оголошення несправедливого вироку: «псарі водять собак у Божию церква». Якщо – за православною традицією – собака входить у храм, святиня вважається опоганеною; слідом за цими словами Дубровский-Старший шпурляє в засідателя чорнильницею (як Мартін Лютер при явищі чорта). Все це неминуче демонизирует соціальне життя, зображену Пушкіним; а виходить, і крізь образ Т. теж починають просвічувати своїм темним світлом демонічні риси. (Недарма в сцені храмового свята, що відкриває 2-й тім романи, він зображений що молиться й кланяється з гордою смиренністю.)

На демонічному підґрунті соціальних проблем (і вирішальних їхніх персонажів) Пушкін зосередиться в наступному прозаїчному досвіді, повести «Пікова дама» (1833). Поки ж він обмежується напівнатяком на «ірреальну» підґрунтя подій і зайнятий пошуком реального виходу з реальних протиріч; шукає – і не знаходить. До царя, которыый, особливо після Вітчизняної війни 1812 р., повинен бути хоронителем російської справедливості, далеко; розуми дворян не освічений; « дво-рянско-селянський» бунт не тільки не може бути послідовно^-шляхетним, але й не здатний зруйнувати станові перегородки; більш того, до відходу в чесні розбійники Дубровский має віддалений шанс женитися на Маші (тому що Т., принаймні на словах, ніколи допускав таку можливість) – бунт позбавляє його і цієї надії. Залишається лише пам’ятати про істину, що автор вкладає у вуста попа, що направляється на поминки по старому Дубровскому: «Суєта суне… і Кирилу Петровичу отпоют вічну пам’ять… хіба похорони будуть побогаче… а Богові чи не однаково!»

Збережи - » Характеристика образа Троекуров Кирила Петрович – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Дубровский” . З'явився готовий твір.

Характеристика образа Троекуров Кирила Петрович – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Дубровский”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.