Характеристика образа Орисі Петрівни в романі «Добродії Головлеви»

«Добродії Головлеви» – роман про сім’ю, але, у першу чергу, це роман про справжні й мнимі цінності, про те, для чого живе людина на Землі. В «Панах Головлевих» автор досліджує природу того, що невблаганно віддаляє людей друг від друга Він досліджує такі прагнення, які починаються з несамовитого бажання щонайкраще влаштувати свій будинок, забезпечити майбутнє свого роду. Будинок, сім’я, рід – от цінності справжні, а не мнимі. І саме їм самозабутньо віддає всю свою яскраву життєву обдарованість родоначальниця й глава сімейства Орися Петрівна Головлева.

И начебто б домагається успіху: могутність головлевского роду незаперечно. Вона сама це гордовито усвідомлює: «Яку махину вибудувала!». Але коли ціль, як здається, досягнута, з’ясовується, що вона була ілюзорної, що все загублено, а життя, своя власна й близьких, була безглуздо принесена в жертву. Роман, присвячений завзятому творенню «сімейної твердині», кінчається повним людським крахом: спустінням будинку й розпадом родинних зв’язків

Отже, у романі зображена сім’я, що складається із глави – Орисі Петрівни – і її дітей. Головлева – владна й енергійна поміщиця, господарка всього маєтку, натура складною й цілеспрямована, але зіпсована безмежною владою над сім’єю й навколишніми. Вона одноосібно править всім маєтком, перетворивши чоловіка в непотрібний придаток і калічачи життя «осоружним дітям». Її пристрасть – накопичення. Із усілякими придбаннями, збагаченням зв’язані самі яскраві спогади життя Орисі Петрівни. І діти, у який раз слухаючи її оповідання про це, сприймають слова маменьки як захоплюючу казку

Грошові відносини – головна, сама міцна нитка, що зв’язує Орисю Петрівну і її синів – Степана, Павла й Порфирія. Старший син, Степан, від природи спостережливий і дотепний, але бездіяльний, «осоружний Степанко-Бельбас», спився й умер. Інший син – Павло – згодом зненавидів суспільство живих людей і жив у своєму фантастичному світі наодинці із самим собою. Так і протікало його безрадісне життя, поки верх над ним не взяв смертельну недугу

Молодший син, Порфирій, мабуть, сама «видатна» фігура в цьому сімействі. Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальна залежність від матері виховали в ньому облудність і догідництво. Порфирій з дитячого років умів обплутати «доброго друга маменьку» павутиною неправди й підлабузництва, за що й одержав від інших членів сім’ї прізвиська «Иудушка» і «кровожер». Прізвиська ці як не можна краще відбивають його сутність. Не Іуда, а саме Иудушка, оскільки він був позбавлений розмаху теперішнього Іуди-Зрадника. За своє нікчемне життя Порфирій не зробило жодного теперішнього вчинку

Зрадництво й підлабузництво – от його риси, що характеризують. Він віддає всіх і завжди. Всі Иудушкини вчинки настільки дрібні й незначні, що викликають обурення й огида. Навіть звертаючись до Бога, він відверто практичний. Господь для нього – щось начебто вищої інстанції, до якої можна звертатися зі своїми мерзенними проханнями

Так чому ж головлевский рід приречений на вимирання? Чому мати й діти так і не знайшли загальної мови? Відповідь зовсім ясна: деспотизм, звичне придушення особистості молодших спричинити невміння «головлят» розпорядитися власними долями. Майбутні катастрофи, дітей підготовлені тут, у рідних стінах. У богатий, але ненависний рідний кут головлевская молодь вертається тільки гинути

Наприкінці роману Щедрін показав спустілу й «твердиню, що збезлюділа,», у якій є все. «Не пустодомом живу!» – хвастається Иудушка, але в той же час тут нікого немає. Страхаючою своєю силою образ тиші, що повзуть по будинку тіні зовсім не випадково повторюються вромане.

И потрясає сцена Иудушки з «мертвими душами»: покійною матір’ю, братами, що давно вмерли слугами. Відвернувшись від живого життя, герой спілкується із примарами, поки раптове пробудження «здичавілої совісті» не змусить його з жахом запитати: «Що таке зробилося?! де… усе?..». Вся вага відповідальності за загибель роду Головлевих падає на Порфирія. Його ж Салтиков змусить і опам’ятатися – «за всіх». Иудушка, нарешті, розуміє, що є теперішні людські відносини, закони людського зв’язку. Він усвідомлює егоїстичну роз’єднаність головлевского роду й відповідь за всі численні сімейні гріхи візьме на себе. Порфирій сам винесе собі смертний вирок – його знайдуть замерзлої недалеко від могили матюкай

Жила тут колись більша сім’я: Орися Петрівна Головлева – діяльна, енергійна накопительница, глава роду; її чоловік – порожня людина, п’яниця, що усунувся від справ, що жагуче ненавидів свою чоловікові; осоружні Степанко-Бельбас і Пашка-тихоня, як називала їхня мати, ласкавий Порфиша (мати, втім, його завжди побоювалася) і Аннушка, що потім бігла з будинку з корнетом і незабаром умерла, кинута чоловіком, залишивши матері на піклування двох сироток – Анниньку й Лю-Биньку; були сини й у Порфирія

Але проходять роки, і будинок порожніє. Коштуючи на порозі смерті, перед особою совісті, що пробудилася, у тузі повторює Порфирій Головлев: “Що таке! Що таке зробилося?! Де… усе…”

Роман “Добродії Головлеви” складається з ряду глав, що оповідають про різні сімейні події: “Сімейний суд”, “По-родинному”, “Сімейні підсумки”, “Племяннушка”, “Недозволені сімейні радості”… Назви глав говорять про те, що центральна проблема роману – проблема сім’ї (як і в “Ганні Карениной” Толстого, в “Братах Карамазових” Достоєвського, що створювалися приблизно в ті ж роки). У романі розповідається про те, як у Головлево повернувся хворим і злиденним “осоружний” Степанко-Бельбас; як умер Павло, залишивши весь стан Порфирію; як трагічно зложилося життя Анниньки й Любиньки; як умерла Орися Петрівна, і т.д. Історія сім’ї Головлевих – це історія “умертвий”. Кожна глава кінчається загибеллю одного зі членів сім’ї. Причому з кожною смертю все більший стан концентрується в руках Иудушки, а разом з тим росте й росте його самітність. Стає усе ясніше, що й сім’ї-те ніякий ні, що сімейні узи лише видимість, лише форма, що всі члени головлевского роду ворогують між собою, ненавидять один одного й раді смерті близьких

Трагична фігура глави роду – Орисі Петрівни. “…Слово “сім’я” не сходить із її мови й, по зовнішності, всіма її діями винятково керують безперестанні турботи про пристрій сімейних справ”. Вона сама недоїдає, недопиває й недосипає й інших впроголодь тримає, тому що печеться про збільшення головлевских багатств. Але пані Головлева почуває безглуздість своєї діяльності. “І для кого я всю цю прірву збираю! Для кого я припасаю!” – виривається “воістину трагічний крик” із грудей матері. В ім’я наживання загублені душі тих, для кого, здавалося б, відбувалося нагромадження

“На кислому молоці й попсованій солонині” виховувалися сиротки-внучки, кожним шматком їх докоряли, спотворили їхнє дитинство і юність, штовхнули їх на шлях розпусти й загибелі. Позбавлений правий на спадщину, спився й умер у своєму брудному куті Степанко-Бельбас. Залишившись без засобів, покінчив із собою “законний” син Порфирія Володенька, а “незаконна дитина” Володька відправлений на загибель у виховний будинок…

У суспільстві, заснованому на наживанні й розрахунку, немає місця чистим людським відносинам. У романі рисується похмура історія розпаду сім’ї, розпаду людської особистості, що потонула у вульгарних дрібницях, в атмосфері пустомислия, марнослів’я й ледарства

У центрі цієї історії – Порфирій Головлев. Ще в дитинстві брат, Степанко-Бельбас, прозвав його Иудушкой, “кровопивушкой”. “З дитячого років любив він приголубитися до милого друга маменьке, нишком поцілувати її в плічко, а іноді й злегка понаушничать”. Обстановка деспотизму й приниженості створила з Порфирія своєрідний варіант того типу лицеміра й підлабузника, що зображував Грибоєдов у Мол-Чалине, Островський у Подхалюзине. Але Порфирій – особливо страшний варіант лицеміра. Недарма, коли він був ще дитиною, мати дивилася на нього із сумнівом. “І сама зрозуміти не можу, що в нього позаочі такі, – міркувала вона іноді сама із собою, – гляне – ну, немов от петлю закидає. Отож і поливає отрутою, так і подманивает!”

Иудушка – ханжа, що прикриває свої злодіяння єлейними “святими словами”. З ім’ям Бога на вустах, хрестячись і благословляючи, він штовхає на неминучу загибель синів, грабує й виганяє з дому “милого друга маменьку”.

Pages: 1 2

Збережи - » Характеристика образа Орисі Петрівни в романі «Добродії Головлеви» . З'явився готовий твір.

Характеристика образа Орисі Петрівни в романі «Добродії Головлеви»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.