Характер героя й засобу його створення в одному з добутків російської літератури XX століття

Характер героя й засобу його створення в одному з добутків російської літератури XX століття Побудова булгаковського роману дозволяє затверджувати, що письменник знав правила так званої формули «двійника» і використовував їх для філософської концепції миру й людини. П. Р. Абрагам указує на два способи використання формули «двійника2. З одного боку, персонажі трактувалися як окремі психічні шари «Я». Мається на увазі натурфілософська система Г. Г. Шуберта. Структура людської свідомості полягає в наступному: емпіричну частину «Я» становить так зване «бодрствующее» «Я» і «спляче» «Я». Метафізичними елементами свідомості є «внутрішній поет» і два голоси совісті, представлені звичайно образами «благого ангела» і «злого ангела». Другий спосіб полягає я в поділі центрального двійника (звичайно «бодрствующего» «Я»), поставленого перед необхідністю вибору між добром і злом при зіткненні з етичною проблемою, на два персонажів.2 За законами даної формули й побудований роман «Майстер і Маргарита».

Риси «внутрішнього поета» втілені в образі Майстра. Створення паралельних образів героїв-двійників один зі шляхів перевірки філософської ідеї, теорії в життєвій практиці. Цей прийом разом з іншими виявляє голос автора, його відношення до ідеї героя, його роздуму

Для діючих осіб булгаковського роману характерна множинність обликов. Він говорить як про різні сторони їхньої натури й різних видів діяльності, так і про несподівану подібність, «перехрещуваннях» між ними. «У цих сторонах, що множаться, кожного з героїв метаморфози й вигляду героя і його професії

У них же об’єктивна авторська емоція із приводу змін, що відбуваються з героями, емоція найрізноманітніших відтінків… по стійка у своїй якості подиву, порию смутного, порию саркастичного, що іноді просто констатує». 1 © Алл Соч. РУ 2005 Двоїння й потроєння образів і подальше їх іде в романі по всіх компонентах образної істини по окремих рисах зовнішньої й внутрішньої подібності розходження героїв, їхніх учинків, поводження й навіть долі в цілому. Завдяки подвійності художнє зображення здобуває субстанціональний зміст

Показує не тільки те, що є, але й те, що потенційно присутнє як можлива тенденція в ідеї Першого розділу роману присвячені в основному другорядним персонажам, а головний герой Майстер з’являється тільки в 13-й главі. Спочатку він представлений фігурою антимайстра Івана Бездомного. Але «ідуть за лаштунки отыгравшие своя роль

И поступово открисстализовывается до повної, світанкової виразності фігура Майстри творця роману про Христю займає перший план насамперед своїм утвором. И… з туману виникає уособлений символ Істини, Творчості, Добра Иешуа»1. Між Майстром і Иешуа за принципом дзеркальної концепції явно відчувається паралель, що повідомляє всьому оповіданню особливу багатозначність. Ю. М. Лотман назвав тему двійника «літературним адекватом мотиви дзеркала».

«Подібно тому як зазеркалье це зворотна модель миру, двійник відбиття персонажа».2 Булгаков переконує читача: ідеї добра й справедливості піднімають людини, а трагізм його існування підсилює велич його ідеалів і переконань. По першому враженню, Майстер і Иешуа мають несхожих. А з історичної точки зору, непорівнянних прототипів. Однак вони обоє увібрали в себе багато автобіографічного від автора. Створюваний Майстром «малий» роман дзеркало, включене до складу «великого» роману, великого дзеркала, а відбивають обоє все ту ж булгаковську душу, що мететься, усе ту ж искательскую з життя»33. Майстер не був би Майстром, якби він не був ще й Иешуа.

А Иешуа не був би Иешуа, якби він не був, разом з тим, і Майстром. Художнє паралельне буття розв’язуваних реалій, необхідна умова “Майстри й Маргарити”. Майстер не був би Майстром, якби він не створив з Понтієм Пілатом, і він не був би Майстром, якого ми нині знаємо, якби його вираженню якихось абстрактних істин, а не самовираженню Майстри. Власне кажучи, Майстер присвятив життя Иешуа героєві свого роману, героєві основного роману й одночасно синові бога. Відповідно до християнського догмата, людина може знайти задоволення тільки вбоге.

Саме в ньому й знаходить своє покликання Майстер. Відповідно до концепції роману, бог ( у цьому випадку Иешуа) це істина. Отже, зміст і ціль життя Майстра в істині, що і втілює в собі справжню вищу моральність. Головне, що поєднує всіх героїв-двійників, що перебувають у паралельній залежності, це їхня одержимість ідеєю. На думку Б. М. Гаспарова, Майстер несе в собі риси не тільки Христа, як звичайно прийнято думати, але й Пілата

Він відрікається від своєї ролі (а разом із цим і від свого героя), спалює рукопис, намагався розповісти миру відому йому одну правду про страту, що відбулася. Але в нього не вистачає сил це зробити, і слабість робить його не тільки жертвою але й мовчазним свідком-співучасником. Очевидно, саме цієї подвійної проекції образа пояснюється знаменитий кінцевий вирок Майстрові

Він не заслуговував світла, він заслуговував спокій.1 У образі Майстра чорт, що ріднять його з Иешуа: вірність переконанням, невміння приховувати правду, внутрішню незалежність, так сильно його благополуччю. Подібно бродячому філософові з, Майстер чуйно відгукується на людські страждання, біль: “…Я, чи знаєте, не виношу шуму, метушні, насильства й усяких речей у цьому роді. Особливо ненависний мені морський лемент, будь те лемент страждання, люті або інший який-небудь лемент “ (109). “…Майстер емоційно… зв’язується з Иешуа по загальних трагічних інтонаціях, що супроводжує життя кожного, по поглибленій внутрішній роботі й, нарешті, страждання їх у значній мірі пов’язані з Пілатом.2 Тільки віра, уважає А. Білий, відкриває людині вищу істину Охристе.

У Булгакова, “понявшего лише сатанинський початок дійсності, цієї віри немає. Почавши з погляду здорового глузду, що бачить у легенді про Христю тільки тривіальну побутову історію часів занепаду римської імперії, а в Ісусові тільки бурлаку, він знайшов у собі таємницю миру й розглянув зло. Але добро йому не ясно”. Саме тому йому уготован не світло, а спокій.1 Як бачимо, точки зору Б. М Гаспарова й А. Білого на проблему світло-спокій принципово розходяться. Майстер самотній як і Иешуа. Однак, як уважає Л. М. Яновская “жорстока самітність Майстра не автобіографічна сповідь

Це булгаковське трактування подвигу творчості, голгофи творчості, як неї розуміє автор”.2 “Холод і страх, що став моїм постійним супутником, доводили мене до несамовитості. Іти мені було нікуди…” (123). Спільність доль Майстри й героя його роману проектується й у бездомности (“У мене немає постійного житла…

я подорожую з міста в місто” (22) говорить Иешуа Пілатові), і в загальному цькуванні, що закінчується доносом і арештом, і в зрадництві, і в темі кани, і в молитві учня. Конфронтація канонічної й крифической версії оповідання повідомляє особливу функцію образу учня головного героя, що є свідком подій, але через свою слабість неуцтва, нерозуміння, недоліку нездатний правдиво передати те, що він бачив, і створює грубо перекручену версію. Такий Левий Матвій6 записуючого слова Иешуа. Такий і Іван Бездомний “учень” Майстри, в епілозі роману становящийся професором істориком, що дає зовсім, що спотворює версію, усього происшедшего з ним. Ще одне перетворення героя Бездомний виявляється єдиним учнем Майстри, що залишає землю

Ця обставина простягає нитка до образа Левия Матвія; даний мотив виступає на поверхню лише в самому кінці роману (коли Іван кілька разів названий учнем), але “ретроспективно він дозволять зв’язати кілька крапок, розкиданих у попередньому викладі.”1 Так, агресивність Івана в сцені погоні за консультантом і потім у грибоєдові його поспішність, безуспішна погоня можуть тепер наведені у зв’язок з поводженням Левия, що вирішило вбити й тим звільнити Иешуа, але спізнілого до початку страти; самі криві арбатские провулки, якими пробираються, укриваючись від міліції, Іван, викликають тим самим асоціацію з Нижнім містом, додатково спрямляючи паралель Москва . “Гефсимянтский сад виявляється тією крапкою, де розходяться шляхи Христа й Майстри”1. Перший, переборовши слабість, виходить із цього “притулку” назустріч своїй долі

Другий залишається й замикається тут як у вічному притулку. Иешуа робить моральний подвиг, навіть перед особою болісної смерті залишаючись твердим у своїй проповіді загальної доброти й вільнодумства. Автор роману про Понтія Пілаті робить подвиг творчий. Навчання Иешуа й прозведение Майстри це “своєрідний моральний і художній центри, від яких відштовхується й до яких у той же час спрямована дія “Майстра й Маргарити”.

Принцип зниження героїв у їхніх сучасних аналогах діє й у цьому випадку”.2 На відміну від Иешуа, Майстри перенесені страждання зломили, змусили відмовитися від творчості, спалити рукопис. Він шукає притулки в клініці для душевнохворих, він зненавидів свій роман. “Я зненавидів цей роман, і я боюся

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » Характер героя й засобу його створення в одному з добутків російської літератури XX століття . З'явився готовий твір.

Характер героя й засобу його створення в одному з добутків російської літератури XX століття





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.