Безпосередньо до написання роману “Війна й мир” Толстої приступився в жовтні 1863 року, а закінчив його до грудня 1869 року. Більше шести років письменник віддав “безперестанній і винятковій праці”, праці щоденному, болісно-радісному, що требовали від нього граничної напруги духовних і фізичних сил. Поява “Війни й миру” було воістину найбільшою подією в розвитку світової літератури. Епопея Толстого показала, що особливості національно-історичного розвитку російського народу, його історичне минуле дають геніальному письменникові можливість створення гігантських епічних композицій, подібних “Илиаде” Гомера. “Війна й мир” свідчила також про високий рівень і глибину реалістичної майстерності, досягнутих російською літературою всього за яких-небудь тридцять років після Пушкіна

Дотепер не припиняються суперечки про те, як варто розуміти другу половину звичним заголовка, що став, тобто який зміст вкладений у слово “мир”. Це слово вжите у двоякому його значенні: по-перше, їм позначається звичайне, невоєнне життя людей, їхньої долі в період між війнами, у мирних умовах побуту; по-друге, “мир” позначає спільність людей, засновану на близькій подібності або повній єдності їх національних або соціальних почуттів, прагнень, інтересів. Але як би те не було, у заголовку “Війна й мир” є присутнім думку про народне, загальнолюдське єднання, братерство людей в ім’я протистояння війні як злу, ідея заперечення ворожнечі між людьми й народами. “Війна й мир” є не роман у загальноприйнятому розумінні цього терміна

Толстому тісно в певних границях роману. Оповідання в “Війні й світі” вийшло за межі романної форми й наблизилося до епопеї як найбільш високій формі епічного оповідання. Епопея дає зображення народу у важкі для його існування періоди, коли великі події - трагічн або героїчні - потрясають і надають руху всьому суспільству, країну, нації. Трохи загострюючи думку, Бєлінський сказав, що “герой епопеї є саме життя, а не людина”.

Жанрова своєрідність і структурна особливість “Війни й миру” полягають у тому, що цей добуток з’єднало в собі риси і якості роману й епопеї в їхньому органічному сплаві, злитості. Це - романна епопея або эпопейный роман, тобто одночасно й роман, і епопея. Товстої зображує приватне й народне життя, висуває проблему доль людини й російського суспільства, держави, російських націй, всієї Росії у відповідальний момент їхнього історичного буття. Товстої “намагався писати історію народу”, малював картину народного життя в її ратних і буденних проявах. Прагнучи “захопити всі”, що він знав і почував, Толстой дав в “Війні й світі” як би звід побуту, вдач, духовної культури, вірувань і ідеалів народу в драматичний період його історії - у дні Вітчизняної війни 1812 року

Як в історичній науці, так і в художній літературі того років широко обговорювалася тема національної російської історії, причому гострий інтерес викликав питання про роль народних мас і особистості в історії. Заслуга Толстого як автора роману-епопеї полягає в тому, що він перший так глибоко розкрив і так переконливо яскраво освітив велику роль народних мас в історичних подіях початку XIX століття, у житті російської держави й суспільства, у духовному бутті російських націй. Розуміння народу як вирішальної сили в битві із зовнішніми ворогами дало Толстому право зробити народ справжнім героєм своєї епопеї

Він був переконаний у тім, що “причина нашого торжества була не випадкова, але лежала в сутності характеру російського народу й війська”. Сам Толстой надавав великого значення сформованої в нього філософії історії, розвитий в “Війні й світі”. “Думки ці - плід всієї розумової роботи мого життя й становлять нероздільну частину того світоглядуу, що (бог один знає!) якими працями й стражданнями виробилося в мені й дало мені доконаний спокій і щастя”, - писав Толстой із приводу філолофсько-історичних глав “Війни й миру”. Основу цього світогляду становила думку про те, що ходом історичного життя людства керують незбагненні закони, дія яких так само невблаганно, як і дія законів природи

Історія розвивається незалежно від волі й прагнення окремих особистостей. Людина ставить перед собою певні цілі, до досягнення яких направляє свою діяльність. Йому здається, що й у визначенні цілей, і у своїх діях він вільний

Насправді він не тільки невільний, але його дії, як правило, приводять зовсім не до тих результатам, до яким він прагне. З діяльності великої кількості людей і складається незалежний від їхніх індивідуальних цілей і прагнень історичний процес. Товстому, зокрема, було ясно, що у великих історичних подіях вирішальною силою є народні маси

Таке розуміння ролі народних мас в історії й становить суб’єктивну основу того широкого епічного зображення історичного минулого, що дає “Війна й мир”. Воно також полегшило Толстому художнє відтворення образа самої народної маси при зображенні її участі у війні. В описах війни Толстой акцентує увагу на глибин ных національних властивостях російського народу - непохитності його волі перед особою найстрашнішої навали, патріотизмі, готовності вмерти, але не скоритися завойовникові. Разом з тим Толстой представляє нам і розгорнуті образи (Олександра, Наполеона, Кутузова й інших) історичних діячів цієї епохи. Більше того, саме образ Кутузова дав можливість Толстому практично зримо розкрити народний характер Вітчизняної війни 1812 року. Великим історичним діячем Кутузова робить Вітчизняна війна й та довіра, що зробили йому народ і армія

Ця глибока й правильна думка керувала Толстим при створенні образа Кутузова в “Війні й світі”. Велич Кутузова-Полководця Товстої насамперед бачить у єдності його духу з духом народу й армії, у розумінні народного характеру війни 1812 року й у тім, що він втілює в собі риси російського національного характеру. У створенні образа старого фельдмаршала Толстой, безсумнівно, взяв до уваги пушкінську характеристику: “Кутузов один убраний був у народне доручення, що він так чудно виправдав!” Як у фокусі, він зосереджує в собі ті настрої, які були властиві й старий князь Болконскому, і князеві Андрію, і Тимохіну, і Денисову, і безіменним солдатам

Глибокий зв’язок з батьківщиною, з усім росіянином був джерелом його сили як полководця, як історичного діяча. Лише тоді особистість повністю проявляє себе й залишає слід в історії, коли вона органічно пов’язана з народом, коли в ній гранично концентрується й потім виявляється все те, чим живе народ на даному історичному відрізку, - такий висновок можна зробити з розгляду образа Кутузова. Кутузов як представник народної війни протистоїть у романі Наполеонові - нахабному й жорстокому завойовникові, дії якого в зображенні Толстого не тільки не виправдані ні історією, ні потребами французького народу, але й суперечать моральному ідеалу людства. У зображенні Толстого Наполеон - “кат народів”, “людина без переконань, без звичок, без переказів, без ім’я, навіть не француз”, тобто позбавлений почуття батьківщини, для якого Франція була таким же засобом у досягненні світового панування, як і інші народи й держави. Толстовський Наполеон - “азартний гравець”, що зарвався авантюрист, якого історія в особі російського народу жорстоко й заслужено провчила

У філософських відступах і главах Толстой не раз повторює думка про те, що історичні події відбуваються тільки тому, що повинні відбуватися, і що, чим більше ми намагаємося розумно пояснити історичні явища, тим вони стають для нас незрозуміліше. Щоб пояснити явища історії, треба проникнути в суть зв’язку між людиною й подією, а для цього необхідно пізнати “історію всіх, без одного виключення всіх людей, що приймають участь у події”, тому що всі люди стихійно беруть участь у суспільно-історичному процесі й, виходить, несвідомо творять історію. А оскільки зробити це не представляється можливим, те поневоле доводиться визнати фаталізм в історії. Отже, є “дві сторони життя в кожній людині: життя особиста, котра тим більше вільне, чим отвлеченнее її інтереси, і життя стихійна, ройова, де людина неминуче виконує запропоновані йому закони”. Іншими словами: “Людина свідомо живе для себе, але є несвідомим знаряддям для досягнення історичних, загальнолюдських цілей”.

Так Толстой визначає границі волі й незалежності людини, область його свідомої діяльності й область необхідності, у якій панує воля провидіння. Це підводить до рішення питання про роль особистості в історії. Загальна формула, часто по-різному повторювана автором “Війни й миру”, звучить так: “…Варто тільки вникнути в сутність кожної історичної події, тобто в діяльність всієї маси людей, що брали участь у події, щоб переконатися, що воля історичного героя не тільки не керує діями мас, але сама постійно керована…” Роль видатної особистості в історії незначна

Pages: 1 2