Вони вбиті під Москвою (по повісті К. Воробйова «Убиті під Москвою»)

И знову пам’ять нам спокою не дає. М. Ножкин Що є пам’ять? Пам’ять – одне з найважливіших властивостей буття, здатність зберігати у свідомості колишні враження, спогади. Пам’ять протистоїть нищівній силі часу

Людське життя не нескінченне, продовжити її може тільки пам’ять, що одна тільки перемагає час. Я не випадково початку свої міркування саме із фраз про те, що таке пам’ять. Чимало років пройшло з тих пор, як почалася Велика Вітчизняна війна. Жорстока трагедія минулої війни, пам’ять про неї живе в серцях, саднить і ниє болем

И в який раз виникає нескориме бажання читати «книги пам’яті». Саме так я називаю добутки про війну. Читаючи їх, я намагаюся відповісти на питання: що давало мужність, звідки черпалися сили, щоб вистояти, перемогти?

У який раз я перечитую повість К. Воробйова «Убиті під Москвою». Читаю її пронизливо проникливі драматичні сторінки, і безмірна скорбота наповнює моє серце, і холодіє воно від нестерпного болю по двохстах тридцяти дев’яти кремлівських курсантах, що загинув під Москвою за п’ять днів листопада 1941 року. Так і проситься сказати: «Безневинно вбитим». Оголена правда письменника, що потрапив у грудні 1941 року під Клином у полон контуженим, відкриває народну трагедію 1941 року. К. Воробйов знаходить такі слова, які показують нам нещадну, страшну правду перших місяців війни

Єдиний вимір повести – вимір людське. Які вони, юнака з роти кремлівських курсантів, ведені капітаном Рюміним на фронт, що «рисувався курсантам зримим і величним спорудженням із залізобетону, вогню й людської плоті…»? К. Воробйов всім ходом оповідання переконливо говорить, що вони богатирі – і зовні схожі на билинних героїв, і внутрішньо. Напевно, саме це відчув у них «маленький змучений підполковник», що « навіщо-те підвівся на носки чобіт». Перед моїми очами як живий капітан Рюмін

Він є для курсантів ідеалом і кумиром, предметом замилування, преклоніння, тому що, по К. Воробйову, втілює в собі достоїнства й честь сьогодення російського офіцера. Йому «наслідують курсанти, уперто носячись кашкета мало-мало зрушеними на праву скроню». Всі відтінки голосу капітана зберігає Олексій Яструбів, що «уже два тижні як зроблений у лейтенанти й призначений командиром взводу». У сліпому нічному бої в селі, коли от-от повинне було наступити «щось небувало страшне й таємниче», коли «він уже не кричав, а вив», Олексій хотів одного – бачити Рюміна, бути з ним поруч. Рота приречена, загибель курсантів неминуча – вони в оточенні…

Навіщо ж знадобився капітанові Рюміну нічний бій з мотомехбатальоном супротивника? Рюмін кидає курсантів в атаку, щоб вони змогли відчути себе солдатами, а не загинути, навіть не вдостоївшись бою: «Рюмін нібито вперше побачив свою роту, і доля кожного курсанта – своя теж – раптом стала перед ним осередком усього, чим може окончиться війна для Батьківщини – смертю або перемогою». Мене цей момент уразив. Читаючи повість, намагаюся осмислити особистість парубка на війні. Герої повести К. Воробйова молоді…

Письменник розповідає про те, що для них батьківщина, війна, ворог, будинок, честь, смерть. Весь жах перших місяців війни, «все це – колишнє, сьогодення й прийдешнє» – показано, як крізь призму, через розуміння, сприйняття головного героя повести Олексія Ястребова. К. Воробйов наділяє Олексія здатністю глибоко й сильно почувати все живе. Він радується «легені, блакитному» снігу, що віддавав «заходом перезрілих антонівських яблук». Морозний ранок викликає в ньому «якесь невгамовне щастя».

Мені знайомо це почуття, почуття молодості. Природа й війна. Пейзажні фони в повісті ще різкіше підкреслюють крихкість життя на війні, протиприродність війни. Герой повести людяний і совісний

Він найгострішим образом переживає все, що відбувається з ним і його товаришами, що прийняли на себе тягар відповідальності за долю Вітчизни. Почуття відповідальності за долю Батьківщини змушує Олексія Ястребова бути особливо вимогливим до себе («Ні, спочатку я сам. Треба всі спершу самому…») і не відокремлювати свою долю від долі Батьківщини: «Як удар, Олексій відчув раптом болісне почуття споріднення, жалості й близькості до всього, що було навколо й поруч». Автор повести «Убиті під Москвою» приковує пильну увагу читачів до внутрішнього миру героїв. К. Воробйов виділяє найвищу людяність Ястребова, «серце якого впиралося до кінця повірити в тупу звірину жорстокість цих самих фашистів; він не міг змусити себе думати про їх інакше, як про людей».

К. Воробйов показує читачам шлях кремлівського курсанта лейтенанта Олексія Ястребова до перемоги над собою, над страхом смерті, шлях придбання мужності. Олексій здобуває перемогу, тому що в трагічно жорстокому світі, де хазяїн усьому тепер війна, зберіг достоїнство й людяність, кревний нерозривний зв’язок з дитинством, з малою батьківщиною. І, може бути, як символ життя «у середині пожарища непоколебимо спрямований але… неторкнуто стояла російська пекти з високою червоною трубою». Вірний окопній правді all so ch. ru 2001 2005 війни, К. Воробйов, повідавши про загибель молодих, гарних, повних життя беззбройних людей, кинутих під німецькі літаки й танки, поставлених у нелюдські умови, розповів, як там було насправді. Гірко упокоритися з думкою, що вони загинули, згоріли в «нерозбірливому, всепожираючому вогні війни» (В. Астафьев), що вони вбиті, убиті під Москвою

Прав В. Астафьев, затверджуючи, що «повість «Убиті під Москвою» не прочитаєш просто так, тому що від її, як від самої війни, болить серце, стискуються кулаки й хочеться єдиного: щоб ніколи-ніколи не повторилося те, що відбулося із кремлівськими курсантами…»

Збережи - » Вони вбиті під Москвою (по повісті К. Воробйова «Убиті під Москвою») . З'явився готовий твір.

Вони вбиті під Москвою (по повісті К. Воробйова «Убиті під Москвою»)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.