У поемі Шевченка «Гайдамаки» подано розгорнуту картину гайдамацького повстання 1768 року в Правобережній Україні.

Своєрідною експозицією сюжету поеми є «Інтродукція». У творі простежуються дві сюжетні лінії. Перша, основна, пов’язана зі змалюванням підготовки та ходу повстання Коліївщини, друга зображує історію кохання Яреми й Оксани. Кульмінаційним моментом першої сюжетної лінії є розділ «Гонта в Умані», другої — «Червоний бенкет». Головний герой поеми «Гайдамаки» — повсталий народ. Спираючись на історичну правду, поет показує не лише масовість гайдамацького руху, а й соціальну та національну неоднорідність повстанців, адже до боротьби стали не тільки багаті й бідні українці (просте козацтво, старшина), а й люди інших національностей (молдавани й волохи).

Гайдамаки готувались до повстання, як до свята. Розділ, у якому розповідається про освячення повстанцями ножів, так і називається «Свято в Чигирині», адже «вони рознесуть ляхам, жидам кару; за кров і пожари пеклом гайдамаки ляхам оддадуть». Але сам Шевченко зображує Коліївщину не бенкетом (всупереч назві розділів «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці»), а лихом:

Отаке-то було лихо

По всій Україні!

Гірше пекла… А за віщо,

За що люде гинуть?

Важливу роль у гайдамацькому повстанні відігравали кобзарі, образи яких поет вводить у твір. Так, кобзар Волох не тільки прославляє козацького ватажка Залізняка, а і збуджує маси, закликаючи до боротьби.

Яскраво змальовано образи ватажків повстання. І якщо характеристику Залізняку влучно дає той же Волох, називаючи його козацьким батьком, орлом сизокрилим, найбільшим багатством якого є «степ і море; скрізь битий шлях…», бо немає в нього «ні оселі, ні саду, ні ставу..», то образ Ґонти найповніше відбито в розділі «Гонта в Умані», де розповідається про вбивство Гонтою рідних дітей. У цьому епізоді автор відтворив народні погляди на вірність присязі:

Мої діти — католики…

Щоб не було зради,

Щоб не було поговору,

Панове громадо!

Я присягав, брав свячений

Глибоко психологічний епізод вбивства Гонтою дітей розкриває безмежне батьківське горе. Драматизм твору загострюється і в епізоді поховання героєм дітей. Він риє їм могилу ножем і ховає так, як ховали козаків: накривши очі червоною китайкою.

Отже, і Залізняк, і Гонта — мужні й рішучі народні ватажки, вони завжди разом із народом у центрі подій.

Типовим представником повсталої маси виступає Ярема, образ якого подано в розвитку. Від жидівського попихача, сироти-безбатченка, що навіть не має прізвища, Ярема зростає до народного месника: Не знав сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить…

«Заключний монолог Яреми містить мотив-тему, що посідає важливе місце в поемі, тему пам’яті, нетлінності національної історії. "Хто-небудь згадає",— мовить герой. Автор-оповідач, який охоплює всі часові площини, стверджує протилежне: "Ніхто не згадає", "Кат панує, їх не згадають". Байдужості онуків гайдамаків протиставляється вірність їхній пам’яті самого автора» (С. Голуненко).

У творі діють дві символічні постаті: Яреми, що єдиний залишився живим, і єдиного нащадка, автора-оповідача, який про козацьку славу розповість своїм нащадкам, бо «тими шляхами, де йшли гайдамаки, малими ногами ходив та… плакав».

Образ Яреми тісно пов’язаний з образом автора-оповідача, оскільки в ліричних відступах є кілька висловів, які в однаковій мірі можуть належати як Яремі, так і оповідачеві: «О Боже мій милий! Тяжко жить на світі, а хочеться жить…», «Молодеє лихо! Якби ти вернулось, проміняв би долю, що маю тепер», «Серце мліє, як згадаю…».

Зростання особистості Яреми автор показує в динаміці. Спочатку перед нами бідняк, який хоче збагатитися для того, щоб зрівнятися з багатою коханою дівчиною. Через короткий час перед нами зовсім інший Ярема, здатний на помсту: «А Ярема — страшно глянуть — по три, по чотири так і кладе».

Визволивши Оксану від конфедератів, Ярема відразу повертається до повстанців, так само він чинить і після вінчання, бо інтереси повсталого народу для нього понад усе.

Коліївщина набула загальнонародного характеру, бо участь у повстанні взяли навіть жінки, які з рогачами пішли на ворога, та підлітки.

В «Епілозі» образ поля, засіяного житом, є символічним натяком нате, що в перспективі слов’янські народи брататимуться.

Підсумовуючи, треба також відзначити, що в основу поеми покладено перекази про історичні події 1768 року, учасником яких був дід Шевченка Іван, та збірники народних пісень М. Цертелєва, М. Максимовича та І. Срезневського.

Висновок. У поемі Шевченка «Гайдамаки» подано картину гайдамацького повстання, причому тема визвольного руху має подвійну перспективу. Перша — священна дія, яка може служити прикладом національної свідомості, друга — неконтрольована, сліпа, руйнівна сила повсталого народу. З одного боку, автор позитивно ставиться до Коліївщини як сили, що карає конфедератів за злодійства, з іншого — засуджує криваву розправу гайдамаків, порівнюючи її з пеклом. Поет стоїть на позиції єднання слов’янських народів, але з болем сприймає забуття онуками історичного минулого України.

Опорні слова й поняття: панорама гайдамацького повстання, повсталий народ, образи ватажків, тема пам’яті, історична достовірність фактів.

План відповіді

1. Центральний образ поеми — повсталий народ.

2. Ярема —представник народу.

3. Загальнонародний характер гайдамацького руху.

Збережи - » Визначте основні сюжетні лінії поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» . З'явився готовий твір.