Розкрийте філософський зміст епізоду поразки Орфея у підземному царстві. Намагання Орфея повернути Еврідіку з царства мертвих було приречене на поразку, тому що людині не дано повернути колесо світобудови, порушити закони природи і подолати межі людських можливостей. Поразка Орфея — це і приреченість ідей про надлюдину, які були популярними в той час. Намагання Орфея — смертної людини — змінити усталені, непохитні закони світобудови закінчуються поразкою. Він мусить примиритись з даністю: Еврідіки не повернути. Вона може відтепер жити лише в його пам’яті, його музиці.

Яким буде цей новий спів Орфея? Рільке вкотре перечитував “Метаморфози” Овідія. Співець, повернувшись самотнім з потойбіччя, піднявся на голий, без єдиної рослини, пагорб. Пальці несміливо торкнулися струн. Прекрасна мелодія народилася в його серці, і як тільки зазвучали перші акорди, сталося диво; дерева, квіти, звірі зібралися навколо нього, зачаровані його піснею. Відтепер вони не полишали Орфея й усюди йшли за ним услід.

Рільке цікавила не тільки ця поетична канва давньогрецького міфу. Він задавався питанням, яким повинен бути поет, співець прекрасного, на що здатна його ліра, у чому сила впливу її на світ, на людину, Орфей був для Рільке перш за все символом високої поезії. Поет намагався розповісти в поетичній формі про величезний вплив мистецтва на людину, його місце у духовному житті людства.

За формою це — італійський сонет, складається з двох катренів і двох терцин. “Сонети до Орфея” містять 50 віршів, написаних як “надгробок для ВєриОукамаКнооп”, юної дівчини , щопомерлау 1919 році, дочки мюнхенських друзів Рільке. Роздуми про трагічну долю дівчини викликали у свідомості поета асоціації з романтичною постаттю Орфея. Похмура готика попередньої збірки поета “Дуїнянські елегії” поступається у “Сонетах до Орфея” дово’лі світлій життєрадісності та життєствердженню. Після “безбожного” світу, який зображував у ній поет, в “Сонети” повернувся бог. Це одухотворенний бог Орфей, поетспівець, який є провідником людини до храму духовності.

Дерево — не тільки символ природи, просвітленої та одухотвореної піснею Орфея. У багатьох давніх міфах (скандинавських, слов’янських) розповідалось про світове дерево життя. Його крона, стовбур і коріння символізують три яруси світобудови: у корінні жила всяка нечисть, стовбур символізував світ людей, крона — світ богів, небесний світ. Отже, у Рільке дерево — це і символ Всесвіту. Спів Орфея — уособлення сили мистецтва, здатної перетворювати світ.

Новий (початок, знак, рух) — зародження чогось нового, чого раніше не існувало, і перехід до іншого стану.

Звірі — світ дикої природи, одночасно хаос, темна сила якого втілюється в образах хижого звіра.

Прислухання — процес, підґрунтям якого є здатність живих істот зосередитися, “почути”, вловити щось незбагненне, зупинитися, зробитися “тихішим”, неагресивним, невойовничим, здатним на певне перетворення.

Храм — символ святості, духовності, величі, символ одухотворення природи, людини, світобудови.

Сила мистецтва перетворює природу, приборкує її: виростають дерева, звірі, покинувши свої барлоги, зупинивши “рев, скавчання, гам”, зачаровано слухають пісню Орфея. Саме з “прислухання” починається їхнє перетворення, перехід природи від первісної дикості до одухотвореності — до храму, а в ньому — початок нового майбутнього, вищого існування.

Сила справжнього мистецтва сприяє перетворенню хаосу на гармонію, хижих сердець на душі, сповнених добра і одухотвореності. Головний образ сонета храм, народжений силою мистецтва. Без нього душа людини спустошена та ница, вона не відчуває своєї причетності до історії людства, не знає свого коріння, сенсу існування, вона не прагне небесних висот (Світове Дерево). І дерево, і храм зростають на очах читача, щоб нагадати людині, що її життя може розвиватися не лише у горизонталі (що відповідає певній кількості прожитих літ), але й у вертикалі — у духовному вимірі, а цей вимір — безкінечний. Мистецтво одухотворяє людину, робить її благороднішою, спонукає жити поновому: віднайти свій “новий початок, знак новий і рух.”

Розгляд світлини храму. Будьякий храм — це піднесена пісня, звернена до Господа. На світі безліч величних, пишних храмів, але для уроку ми обрали саме цей — храм Покрови на річці Нерлі. Він напрочуд невибагливий, строгий, але водночас легкий і світлий, ніби й не складений з важких кам’яних брил. Всі його конструктивні і декоративні елементи підпорядковані одній меті — устремлінню вгору, до Господа. Ритм архітектурних ліній Покровської церкви подібний до ритму урочистих пісень на честь Діви Марії тих, хто молиться в храмі. Це ніби матеріалізована в камені лірична молитва, яка підноситься і підносить кожного до Бога.

Рільке у своєму творі наголошує на величезній відповідальній місії митця — поетспівець є провідником людини до храму духовності. Цю думку варто було б пам’ятати й сьогоднішнім митцям, авторам бездуховних бестселерів, фільмів-одноденок і фільмів-жахів. Чи ведуть вони нас до Храму?!