Друга частина вірша одночасно й продовжує першу, і протистоїть їй по думці й характеру картин. Елегія тут переміняється твердою сатирою. У другій частині Пушкін указує на ненормальність існуючого кріпосного права, на нелюдську його природу. Думки поета тут близькі думкам декабристів. Закінчується вірш «Село» словами людини, що отчаялись дочекатися коли-або рятування селян від кріпосного гніта. У них звучить і надія, і безнадійна гіркота;

* Побачу ль, про друзі! Народ непригноблений

* И рабство, занепале по манію пануючи,

* И над батьківщиною волі освіченої

* чи Зійде нарешті прекрасна зоря?