Легко й блідо небо блакитне,
Поля у весняному серпанку. Волога пара
Розрізую я - і лізуть на підщепи
Шари землі, безцінний божий дарунок
По борозні поспішаючи за сошниками,
Я залишаю м’які сліди,-
Так добре разутими ногами
Ступати на оксамит теплої борозни!
У лілово-синім морі чорнозему
Загублений я. І далеко за мною,
Де тьмяний блиск лежить на покрівлі будинку,
Струменіє перша спека
Бунін И.А. - Останній джміль
Чорний оксамитовий джміль, золоте оплечье,
Заунивно стугонливою співучою струною,
Ти навіщо залітаєш у житло людське
И начебто тужиш із мною?
За вікном світло й спека, підвіконня ярки,
Безтурботні й жаркі останні дні,
Політай, погуди - і в засохлій татарці,
На подушечці червоної, засни
Не дано тобі знати людської думи,
Що давно спорожніли поля,
Що вуж незабаром у бур’ян здує вітер похмурий
Золотого сухого джмеля!
Збережи - » Вірш Буніна «Орач» . З'явився готовий твір.