Вірш А. С. Пушкіна “Згасло денне світило” (сприйняття, тлумачення, оцінка) – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Згасло денне світило…”

Одним з добутків, що ставляться до філософської лірики, є вірш «Згасло денне світило…»

За формою даний вірш – елегія. Це традиційний жанр романтичної поезії, смутне міркування поета про життя, долю, своєму місці у світі. Проте Пушкін наповнює традиційну романтичну форму зовсім новим змістом.

Вірш був написаний поетом уночі на кораблі по шляху з Теодозії в Гурзуф. Картина занепалої на море ночі й швидкий біг корабля навівають героя на ліричного героя спогаду про минулі дні.

Композиційно вірш ділиться на три частини, відділені друг від друга рефреном. У першій частині перед нами з’являється картина моря, на яке «упав туман». Це свого роду експозиція до основної частини ліричного добутку.

У другій частині поет згадує «колишнього років божевільну любов»; всі, «чим він страждав», «бажань і надій томливий обман».

У третій частині з’являється образ покинутої батьківщини. Поет згадує час, коли його «уперше почуття розпалювалися»; краю, де «рано в бурах перецвіла» на південь, залишивши за «хвилинним младости хвилинних друзів». Поет усвідомлює, що спогаду минулих днів, хвилювання й навіть «повірниці порочних оман» їм «забуті». Однак він відразу додає, що «колишні серця ран», «ран любові, ніщо не вилікувало».

У цих останніх, що випереджають рефрен словах укладений зміст, що повністю міняє елегійно – романтичну тональність добутку, що надає їй філософську глибину й інше ідейне наповнення. Читачеві ставати ясно, що ніщо з минулі зовсім не забуте, просто змінився сам герой. Юність минула, наступила пора зрілості. Однак поет не бачить у цих змінах нічого трагичного, не пред’являє претензій до миру й природи й нікого не обвинувачує. І в цьому його корінну відмінність від романтиків. По Пушкіну, і зрілість, і навіть старість природні й прекрасні, оскільки разом з ними до людини приходить мудрість. Навчений досвідом, людина здатна об’єктивно оцінювати все происходящее навколо – як робить це ліричний герой вірша. Його спогаду про минуле світле, його відношення до майбутнього спокійно.

Символами непідвласного людині перегони часу виступають присутні в рефрені образи «вітрила» і «океану». Авторське благословення природному природному ходу речей виражається в наказовому способі дієслів, що супроводжують ці символи.

Він призиває їх і далі робить свою вічну роботу, відновляючи й підтримуючи природний уклад буття.

Пушкін використовує такі образотворчі засоби, як метафори (брега сумні; полум’я страсті), епітети (похмурий океан), уособлення (народилися сльози).

Отже, основний зміст вірша, його гуманістичний пафос полягають у тому, що автор приемлет природні закони буття й благословляє природу, що є для нього втіленням вічного плину життя, непідвласного людині. Народження, дитинство, юність, зрілість, старість, смерть сприймаються поетом як природні, ниспосланные понад річ, а людина – як частина мудрої й справедливої природи. Навіть за щиросердечні рани, за гіркоту минулих образ варто дякувати долі, тому що й ці почуття – невід’ємна частина життя

Збережи - » Вірш А. С. Пушкіна “Згасло денне світило” (сприйняття, тлумачення, оцінка) – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Згасло денне світило…” . З'явився готовий твір.

Вірш А. С. Пушкіна “Згасло денне світило” (сприйняття, тлумачення, оцінка) – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Згасло денне світило…”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.