А. А. Блок, за свідченням добре, що знали його людей, робив на окру-жающих колосальний моральний вплив. «Ви більше людини й більше поета, ви несете не свою, людську вагу», писала йому Е. Караваєва. М. Цветаева присвятила Блоку більше двадцяти віршів, називала його « сплош-ний совістю». У цих двох оцінках, може бути, укладене головне в Блоці як особистості. А. Блок завжди дуже тонко почував биття пульсу своєї країни, свого народу, близько до серця приймав всі зміни в житті суспільства

Після лири-ческого щоденника, зверненого до Прекрасної Дами, у поетичний мир поета входять нові теми, нові образи. Змінюється пейзаж: замість гірських висот і променистих обріїв - болотна в’язь або місто з його страшними виразками. Якщо раніше для блоку існували лише його особисті переживання і його Небесна Діва, то тепер він allsoch. ru 2001-2005 бачить поруч із собою людей, замучений нестатком, загублених у лабіринті кам’яного міста, задавлених безпросвітністю й безвихідністю вбогості й безправ’я

Одне за іншим з’являються вірші, у яких поет виражає з-чувствие пригнобленим і засуджує байдужість «ситих». В 1910 році він пише знаменитий вірш «На залізниці». Коли читаєш цей вірш, те відразу ж пригадуються некрасовские рядка про нестерпно важку долю російської жінки. Особливо близька тема й ідея вірша «Трійка».

Мені здається, що сюжети й навіть композиційна організація цих добутків перегукуються. Олександр Блок як би подхва-тывает тему, глибоко й всебічно досліджену Миколою Некрасовим більше напівстоліття назад, і показує, що мало що змінилося в долі росіянці женщи-ны. Вона як і раніше безправна й пригноблена, самотня й нещаслива. У неї немає бу-дущего. Юність проходить, в «порожніх мріях знемагаючи». У мріях про гідне життя, про вірного й уважного друга, про щасливу сім’ю, про спокій і статок

Але жінці з народу не вирватися із залізних лабетів потреби й непосильної рабо-ты. Зрівняємо в Некрасова: И навіщо ти біжиш квапливо За трійкою, що промчалася, слідом? На тебе, подбоченясь красиво, Задивився проїзний корнет. А от у Блоку: Лише раз гусар, рукою небрежною Облокотясь на оксамит червоний, Сковзнув по ній посмішкою нежною…

Сковзнув - і поїзд удалину умчало. Блоковское вірш більше трагично: дівчина кинулася під колеса паровоза, доведена «тугою дорожньої, залізної» до розпачу: Під насипом, у рові некошеному, Лежить і дивиться, як живаючи, У кольоровій хустці, на коси кинутому, Гарна й молода… Найстрашніше, що ніхто з навколишніх не додав случившемуся осо-бого значення. «Вагони йшли звичною лінією», нещасну «обводили рівним поглядом» і, думаю, через кілька хвилин забували про побачений

Байдужість, безсердечність уразили суспільство. Це суспільство боляче, боляче морально. Сти-Хотворение буквально кричить про це: Не підходите до їй з питаннями, Вам однаково, а їй - досить: Любов’ю, смутком иль колісьми Вона роздавлена - усе боляче.

Вірш написаний у реалістичних традиціях. Через всі произве-дение проходить наскрізний образ дороги. Залізниця є не просто цим-волом важкого шляху, але й безвихідності, «чугунности» існування й омерт-вления душі. Тема «загибелі на шляху» з’являється у вірші з першої стро-фы й іде вже за рамки добутку. П’ятистопний ямб чергується із чотиристопним, створюючи якийсь моно-тонно-тужливий ритм, що поступово переходить в одноманітний стукіт коліс

По-езд у темряві перетворюється в страшне трехглазое чудовисько (уособлення). Поет майстерно використовує синекдоху: «мовчали жовті й сині, у зелених пла-розжарюй і співали». По кольорі вагонів ми довідаємося об них пасажирах

У жовт і сині їхала багата публіка, а в зелених - простий народ. Епітети відповідають настрою автора («бляклі кущі», «звична» лінія, рука «недбала»). Яскраві метафори вражають точністю й своєрідністю («пустельні очі вагонів», «залізна» туга). Блок малює в цьому стихотворе-нии й узагальнений образ самодержавної Росії

Це жандарм, бовдуром коштуючи-щий у жертви, що лежить у рові. Після створення вірша «На залізниці» Блок всі частіше пише вірші, що представляють собою сюжетні сцени про долі людей, загублених, замученими, задавленими обставинами, суворою дійсністю. Всі уг-лубляется у творчості поета розрив між мрією й дійсністю, всі бо-леї тісним кільцем оточує його сумовита проза життя. Поета не залишає перед-чувствие катастрофи, що насувається, відчуття неминучої загибелі старого ми-ра. Однієї з головних тем у лірику Блоку робиться тема відплати - відплати суспільству, що скувало, заморозило, поневолило людини, що кидало під колеса своєї залізної байдужості юних, молодих, сильних людей. Після вірша «На залізниці» він напише: Століття дев’ятнадцятий, залізний, Воістину жорстоке століття! Тобою в морок нічний беззоряний

Безтурботний кинута людина! Двадцяте століття…ще бездомней, Ще страшнее життя імла. (Ще чернее й огромней Тінь Люциферова крила) (З поеми «Відплата»)