Творчість А. Ахматовій - унікальне явище в російської поезії. І хоча історія знала чимало поетес і до Ахматової, але тільки їй удалося стати голосом своєї епохи, а потім переступити через всі тимчасові рубежі. Лаконічні й зовні прості, ахматовские вірші гранично насичені поетичною думкою й відрізняються глибиною й силою почуття. Після першої ж книжки віршів Ахматова стала сприйматися як геніальний художник жіночої любові у всіх неї проявах

Пізніше в її лірику зазвучали й інші традиційні теми й мотиви російської поезії, і зазвучали вони багато в чому теж традиційно, оскільки джерела творчості Ахматовій - у класичній російській літературі, і насамперед у творчості Державіна й Некрасова, Пушкіна й Лермонтова. Як і всякий поет, А. Ахматова не рідко звертається до теми поетичного ремесла. Однак, незважаючи на очевидну в її віршах переклик із класичною поезією, погляд поетеси багато в чому оригінальний. Розглянемо в цьому зв’язку вірш А. Ахматовій «Мені ні до чого одичні раті…

» Цей невеликий вірш написаний в 1940 році й входить у цикл за назвою «Таємниці ремесла», що створювався протягом декількох років. Перша ж строфа надає поетичному оповіданню інтонацію щирості. Визнання ліричної героїні звучить досить суб’єктивно: «Мені ні до чого…», «по мені…» Взагалі перша копіювання заборонене © 2005 строфа спонукує нас до міркування, особливо її останні два рядки: По мені, у віршах усе бути повинне недоречно, Не так, як у людей. «Недоречно» - це значить «не вчасно», «не в підходящий момент». Інакше кажучи, вірші, по думці автора, повинні дивувати нас несподіванкою, свіжістю думки

А потім ми начебто «чуємо» щось схоже на подих ліричної героїні: Коли б ви знали, з якого сміття Ростуть вірші, не відаючи сорому… Важко однозначно сказати, що тут метафорично вжито «сміттю». Думки поета, життєві враження, а може бути, саме життя?

однак більше нас заворожує рядок: «Ростуть вірші, не відаючи сорому …» У ній і натхненність поетичного утвору і якась незалежність процесу творчості від волі творця. І далі такі несподівані й у той же час логічно виправдані порівняння: Як жовта кульбаба в забору, Як лопухи й лобода

Взагалі Ахматова мала дивну здатність бачити незвичайне в навколишньому її світі повсякденного життя. У її віршах усе перетворювалося в поезію, іншими словами, усе було гідно поетичного слова, навіть «таємнича цвіль на стіні». Многоточие наприкінці цього рядка сприймається як пауза, що заповнюється процесом творчості

А далі йдуть рядка, що починаються вже дуже по-пушкински: «И стих уже звучить …» У вірші Пушкіна «Осінь» ми знаходимо схожі слова: «Мінута - і вірші вільно потечуть». Це подібність не випадково. Ахматова явно поділяла думку Олександра Сергійовича із приводу вільного у своїй основі творчості

До моменту створення цих віршів їхні автори вже були давно визнаними майстрами слова, а тому ми не можемо не розділяти їхньої думки. Заключні рядки ахматовского вірша, заряджені енергією автора, звучать особливо емоційно. Взагалі поетичне оповідання Ахматової перейнято настроєм бадьорості й оптимізму. Цьому багато в чому сприяє обраний поетесою віршований розмір ямб (до речі, самий популярний розмір у російському віршуванні).

А пропуски, що зустрічаються в кожному рядку, наголосу надають віршу відтінок міркування, поетичного роздуму. Не можна не сказати про те, що ахматовские вірші не відрізняються багатством використовуваних автором засобів виразності. Поетеса явно віддавала перевагу невеликому обсягу й простоті поетичного мовлення

И разом з тим її вірші, говорячи словами Пушкіна, «зачаровували принадністю нагой простоти». Причому за цією щоденністю художнього мовлення Ахматовій ховається глибокий зміст, чому не в останню чергу сприяє композиційна стрункість ахматовского вірша, що починається й закінчується тим самим словом «мені». Ця стрункість надає поетичній думці особливу цілісність, закінченість. Дивно те, що бідність дієслівної лексики не позбавляє вірш відчуття повноти буття. У поетичному тексті явно відчувається весняний подих життя

Ми бачимо «жовту кульбабу в забору», ми «вдихаємо» «дьогтю запах свіжий». І взагалі народження нового ми найчастіше зв’язуємо з весняною порою («ростуть вірші»). Однак головна думка вірша звучить у його фінальних рядках: И стих уже звучить, задерикуватий, ніжний, На радість вам і мені. Таким чином, головне призначення поезії, по думці автора, - це здатність дарувати людям радість, радість від зіткнення з утворами високого мистецтва