Виступав як драматург, романіст, новеліст і критик. Сам Моэм називав себе одним із провідних письменників другого розряду. Моэм досяг значної популярності й визнання за властиве йому майстерність оповідача, правдивість, отточенность літературної форми, заснованої на принципі простоти, дохідливості й милозвучности.

Моэм народився в сім’ї юриста британського посольства в Парижі. Говорити по французски почав раніше, ніж опанував англійську. Він був набагато молодшим за своїх три братів і, коли тих відіслали вчитися в Англію, залишався єдиною дитиною в будинку батьків, майже ніколи не розлучаючись із матір’ю, до якої був жахливо прив’язаний. У вісім років він осиротів: від туберкульозу вмерла мати. З її втратою зв’язані найсильніші переживання в житті Моэма. Саме в цей час він почав заїкатися. Через два роки раптово вмер батько. Це трапилося саме в той час, коли в передмісті Парижа був добудований будинок, у якому повинна була жити вся сім’я. Але сім’ї більше не було. Старші брати вчилися в Кембриджі, готуючись, стати юристами, а Віллі відіслали в Англію під опіку дядька - священика Генрі Моэма.

У понурому й холодному пасторському будинку минули його шкільні роки. Він зростав самотньо й замкнуто. У школі відчував себе аутсайдером, відрізняючись від хлопчиків, які виросли в Англії. Вони сміялися із заїки, з того, як він говорив англійської. Болісна соромливість дошкуляла Моэму, а перебороти неї він був не в силах. Близьких друзів не виявилося. «Я ніколи не забуду страждань цього років», - говорив Моэм, уникаючи згадувати своє дитинство. Назавжди залишився облог гіркоти, постійної сторожкості, побоювання бути приниженим. Виробилася звичка спостерігати за всім з певної дистанції

Книги й пристрасть до читання допомогли Моэму сховатися від оточення. Віллі жив у світі книг, серед яких улюбленими стали казки «Тисячі й однієї ночі», «Аліса в країні чудес» Л. Керролла, «Уеверли» В.Скотта й пригодницькі романи капітана Марриета. Моэм добре малював, любив музику, належав до кращих учнів і міг претендувати на місце в Кембриджі, але глибокої зацікавленості щодо цього не відчував. Світлі спогади залишилися лише про один учителя - Томасові Филде, якого під ім’ям Тома Перкинса Моэм описав у романі «Тягар людських страстей». Але й радість від спілкування з Филдом не могла переважити, то жорстоке й темне, що довелося довідатися Моэму в класних і спальних кімнатах школи-інтернату для хлопчиків

У п’ятнадцять років Моэм зрозумів, що дитинство закінчилося. Біль і рани залишилися на все життя, але зміцнилася сила опірності, внутрішньої незалежності, що й допомогло домогтися згоди дядька відіслати його до Німеччини вивчати німецьку мову. Моэм поїхав у Гейдельберг, де вперше відчув себе вільним, займався тим, до чого лежало серце. Його захопила філософія, він слухав лекції К. Фишера про А. Шопенгауера, студировал роботи Б. Спинози. Відкрив для себе Г. Ибсена й Г. Зудермана, убрав атмосферу життя театру. Незабутнє враження на М. зробила музика Р. Ватера, а читання «Фауста» відкрило для нього новий мир. У цей час він прочитав романи Дж. Мередита, поезії А. Ч. Свинберна, П. Б. Шеллі, П. Верлена, «Божественну комедію» Данте. Міркуючи над «Життям Ісуса» Ренана, М. уперше відзвітував собі в потім, що назавжди втратив віру. Як затверджував згодом близький Моэма Алан Сирл, Моэм хотів, але не міг вірити; душа його бажала віри, розум заперечував їй

Моэм вернувся в Англію, коли йому було вісімнадцять. Життя в Гейдельберзі сприяла його інтелектуальному пробудженню. Тепер потрібно було обрати спеціальність. Дядько хотів бачити його священиком і змінював до вивчення богослов’я, але Моэм зробив свій вибір самостійно: він поїхав у Лондон і 1892 р. став студентом медичної школи при лікарні св. Томаса. Року, проведені в лікарні й бідних кварталах одного з районів Лондона - Ламбети, де він лікував своїх пацієнтів, зробили з М. не тільки дипломованого лікаря, але й письменника. Всі ці роки він напружено працював. Лікарська практика чимало дала Моэму як письменникові. Він побачив життя в неприукашеному виді, навчився розуміти людей. «За ці три роки,- писав Моэм в автобіографічній книзі «Підбиваючи підсумки» («The Summing Up», 1938),- я був свідком всіх емоцій, на які здатна людина. Це розпалювало мій інстинкт драматурга, хвилювало в мені письменника… Я бачив, як люди вмирали. Бачив, як виглядає надія, страх, полегшення; бачив чорні тіні, які накладає на особу розпач; бачив мужність і стійкість». Заняття медициною позначилися на особливостях творчої манери Моэма. Як і в інших письменників-лікарів (Синклер Льюис, Джон О’хара), його проза неметафоричної, позбавленої афектації й перебільшень

Засобу для проживання були, але не було близьких друзів, нікого, хто міг би направити в літературній роботі, який Моэм присвячували тепер весь свій вільний час. Твердий режим - з дев’ятої до шостої лікарні - залишав вільними лише вечори. Він проводив їх, поглинаючи книги, і вчився писати. Перевів «Примар» Г. Ибсена, прагнучи вивчити техніку драматурга, сам писав п’єси й оповідання. Рукопису двох оповідань Моэма надіслав видавцеві Фишеру Анвину. Одне з них одержало прихильний відгук Э. Гарнета - відомого авторитету в літературних колах. Гарнет порадив невідомому авторові продовжувати писати, а видавець відповів Моэму «Потрібні не оповідання, а роман». Прочитавши відповідь Анвина, Моэм зараз же узявся за створення «Лізи з Ламбета». У вересні 1897 р. цей роман був опублікований. Із цього часу Моэм став професійним письменником

Моэм завжди підкреслював, що сфера його інтересів як читача була пов’язана з характерами й долями людей, ззовні, здавалося б, нічим особливо не примітних. Він не тяжів до виняткового, уважаючи, що найцікавіш і несподіване втримується в повсякденному. З болю й страждань, з якими життя зштовхнуло його в Бета^-Беті-ламі-беті, народився перший роман, написаний у традиціях натуралізму, де мова йде про долю молодої жінки, що стала жертвою середовища. «В «Лізі з Ламбета», - писав Моэм у книзі «Підбиваючи підсумки», - я, нічого не додаючи й не перебільшуючи, зобразив людей, які зустрічалися мені в районі, що я обслуговував як практикант-акушер, і випадки, які вразили мене, коли зі службового обов’язку я заходив у вдома або у вільний час тинявся вулицями… За відсутністю уяви я просто вносив у книги те, що бачив власними очами й чув своїми вухами». Принципу достовірного опису будня Моэм залишився вірним і вдальнейшем.

Якщо в «Лізі з Ламбета» відчувається вплив Э. Золя, то роман «Мисис Креддок» написаний у традиціях мопассанивськой прози. Тут уперше в Моэма пролунало питання про те, що таке життя й любов. Очевидна близькість «Мисис Креддок» до роману Г. де Мопассана «Життя». Моэм високо цінував Мопассана. «Він гранично ясно й виразительньно, прекрасно відчуває форму й уміє витиснути зі своїх сюжетів максимум драматизму», - писав Моэм. До того ж прагнув і сам Моэм.

Сенсаційний успіх мали п’єси Моэма, вони ж забезпечили йому матеріальний добробут. День прем’єри «Леді Фредерик» - 26 жовтня 1907 р. - став знаменним у житті М.: він був визнаний як драматург. Моэм продовжує традиції театру Реставрації й комедій О. Вайлда, зображує звичаї, нісенітниця й недоліку світського суспільства. У чудових діалогах розкриваються лицемірство й святенництво персонажів. П’єси М. діляться на комерційні й серйозні. У перші він переслідує сугубо розважальну мету, протиставляючи їх «драмі ідей» Дж. Б. Шоу. У серйозних п’єсах звертається до важливих соціальних проблем. У п’єсах «Невідомість», «За бойові заслуги», «Шеппи» показані наслідки Першої світової війни, що поламала долі багатьох людей

Моэм був учасником Перших і Другий світових війн, виступав проти кайзерівської, а потім і фашистської Німеччини як агент британської розвідки. Разом з тим він уважав політику минущої, а тому несуттєвої для художнього твору, довговічність якого визначається красою. Однак Моэм не обходив своєю увагою сьогоднішні проблеми війни й миру, колоніальної політики, викладаючи їх у руслі гуманізму («За бойові заслуги», «На лезі бритви», «Дощ», «Макінтош» і ін.).

Pages: 1 2