Викриття злочинного суспільства в романі «Злочин і покарання»

Читати Ф. М. Достоєвського важко, але цікаво. Одним з найбільш значних його добутків є “Злочин і покарання”. Проблема, над якою бився головний герой Достоєвського Розкольників (як звільнити людину від страждань), виявилася в романі нерозкритої, тому що автор і сам не бачив шляхів її рішення. Але на шляху до її рішення автор досліджує й розкриває трагічні протиріччя дійсності, що несправедливо губить людину, давить його. Мир героїв роману “Злочин і покарання” тривожно незвичне

Майже всі центральні фігури роману – соціально знедолені, головний герой і його обраниця – це “убивця й блудниця”. Це живі, але знівечені люди, вони страждають так болісно, що читати про ці страждання боляче. У романі майже’ усе – “колишні”. Розкольників – “колишній студент”, Мармеладов – колишній чиновник, Соня – колишня панянка, малята Катерины Іванівни – колишні “дворянські діти”, яких убогість виганяє на вулицю просити милостиню

Цілком природно, що герої Достоєвського відірвані від реальної життєвої практики. Майже всі вони начебто б не зайняті нічим, немає в них і нормального сімейного вогнища, свого даху, всі люди в романі – осиротілі уламки сімей, що розпалися. Всі вони: Мармеладовы, Соня, Розкольників, Дуня, Пульхерия Олександрівна – існують на чужому місці й тимчасово. Ми зустрічаємо їх на постої в номерах, у кутах, на тимчасовому пристановищі в знайомих

Багатьох з них женуть і із цього випадкового місця. Страшно звучить питання Мармеладова: “ чиРозумієте, чи розумієте ви, вельмишановний пане, що виходить, коли вже нікуди більше йти? Тому що треба, щоб усякій людині хоч куди-небудь можна було піти…” Майже всі вони вільні або мимовільні “вічні мандрівники”. Немає в них і щиросердечного спокою

Та й весь Петербург взагалі – “місто напівбожевільних”. Настрой у більшості героїв негативний. Спокійного тону немає. Раз у раз страшні картини переміняються ще більш жахливими: от жінка кидається з мосту в ріку. Перед нами на мить відкриваються двері в чуже життя, повну безвихідного розпачу. От п’яний, занепалий, напівбожевільний, але проте ясно розуміючий жах і безвихідність свого положення Мармеладов.

От Катерина Іванівна з дітьми на вулиці. Злиденні, вони змушені просити милостиню. Ці картини – неминуча приналежність петербурзького життя

Герої Достоєвського попадають у такі життєві тупики, з яких є тільки один вихід – смерть. Хто ж винуватець усього цього? Відчуття безвихідності доводить Раскольникова до розпачу, до нестями, майже до божевілля. Соню штовхає на панель

Що ж буде з людством, що калічать і розбещують сьогодні? Це хвилювало Достоєвського. Адже й злочин Раскольникова є почасти протест проти ненормальності соціального пристрою

Особливо ж хвилювала його доля дітей. Діти – надія кожного народу, його майбутнє. Страждання дітей для Достоєвського – один з головних ознак несправедливо влаштованого миру

На сторінках роману письменник, розповідаючи про життя дітей, викриває дивовижну злочинність суспільства, тому що в цьому суспільстві страждають діти, ллються дитячі сльози. Про життя дітей в умовах капіталістичного міста говорили й сучасники Достоєвського: письменники й художники. Всі ми добре пам’ятаємо вірш Некрасова “Плач дітей”, картини Маковского “Побачення” і Перова “Трійка”. На особах дітей вираження безвихідних страждань, сліди вічних побоїв, у їхніх лахміттях, позах, у змучених очах відбите ціле життя

Достоєвський говорить про гірку частку дітей, про їхні страждання й цим викриває існуючий лад. Письменник уважав, що суспільство, у якому страждають діти, – злочинно. Головний герой роману – Розкольників, але всі його вчинки звернені кдетям.

Побачивши п’яної дівчинки Розкольників випробовує почуття гніву до франта, ненависть до тих, хто неї погубив, бажання допомогти дівчинці. Раскольникова вражає система, по якій живе суспільство: “Це, говорять, так і треба. Такий відсоток, говорять, повинен іти щороку… кудись… до чорта, мабуть, щоб інших освіжити і їм не заважати”.

При зустрічі з нещасними дітьми в Раскольникова загострюється ненависть до навколишнього світу. Сльози Коли й Ліні, боязкий загублений погляд Поли, змушених просити милостиню, не можуть не торкнути людське серце, не викликати збурювання існуючим ладом, що спотворює людей, робить їх нещасними. “Високий і тоненька, як сірник, Полючи, що обхопила його (брата) шию своею длинною, ви сохшею рукою. Вона зі страхом стежила за матір’ю своїми більшими-більшими темними очами, які здавалися ще більше на її переляканому й змарнілому личку”.

Як і Достоєвський, Розкольників бачить у дітях чистоту, доброту, світло, втрачені дорослими. Чистий мир душі розкривається в сні Раскольникова. Бачачи, як б’ють стару шкапу, Родячи плаче

“З лементом пробивається він крізь юрбу до савраске, обхоплює її мертву, закривавлену морду й цілує її, цілує її в очі, у губи… Потім раптом підхоплюється й у нестямі кидається зі своїми кулачками на Мі-колення. – Папочка! За що вони… бідну конячку… убили!

” Дорослі, бачачи цю картину, залишаються байдужими. Все краще, що несуть дорослі герої роману, Достоєвський зв’язує з миром дитини. Соню опромінює ореол чистоти й навіть святості, і в цьому волаючий контраст із її брудною професією. Страшна доля цієї дівчини-дитини – найбільш вагомий доказ злочинності суспільства. Адже діти не тільки тепло й світло для людей у сьогоденні, вони всі твори на a l l soch © 2005 – них майбутнє

Без них неможливе життя людства на землі. Мало хто зумів так близько підійти до дитячої душі й так глибоко в неї проникнути, як Достоєвський. Та й не тільки в дитячу. Достоєвський не пише про життя кожного дня. У його книгах герої розкриваються перед читачем у годинники й дні таких подій, які можуть випасти на частку одного чоловік один тільки раз у житті, а можуть і не випасти ніколи. На похоронах Ф. М. Достоєвського серед безлічі вінків був вінок і від росіян дітей

Читаючи твору Достоєвського, ми переймаємося жалем. Це дуже потрібне людині почуття: жаль. Ми страждаємо разом з героями, і це збагачує наші душі. Хотілося б, щоб це розуміли все. Ф. М. Достоєвський був одним із самих серйозних російських письменників, він ставив у своїх книгах труднейшие філософські проблеми. Одночасно він володів мистецтвом захоплюючого читання

Його читають і будуть читати, поки існує людство. У творах Достоєвського багато дивних думок, ідей. Але самої дивної мені здається от ця: “Життя гарне, і треба зробити так, щоб це міг підтвердити кожний”

Збережи - » Викриття злочинного суспільства в романі «Злочин і покарання» . З'явився готовий твір.

Викриття злочинного суспільства в романі «Злочин і покарання»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.