Викриття вульгарності й міщанства в розповідях А. П. Чехова

Розповіді А. П. Чехова відрізняються стислістю й простотою сюжету, у них, на перший погляд, не відбувається нічого особливого. Але за цією видимою простотою й чіткістю відкриваються глибокі перспективи, виникає привід для серйозних міркувань про час, про долі й характери героїв. Лев Толстої назвав Чехова «Пушкіним у прозі», і, звичайно ж, для цього твердження є чимало підстав. Але Чехова сучасники називали також і співаком «сутінкових настроїв», і для цього теж є пояснення: життя чеховських героїв нудна, одноманітна й сумовита, позбавлена високого змісту й натхненності

Але чи автор винуватий у тім, що таке життя цих персонажів? І чи може людина що-небудь змінити в споконвічній приреченості й одноманітності свого існування? Герої навіть не завжди усвідомлюють ущербність свого життя й повністю нею задоволені. Чи можна із цим упокоритися? Де вихід з тупика повсякденної вульгарності й рутини?

Над цими проблемами й міркує автор, разом із читачем allsoch. ru 2001-2005 намагаючись наблизитися до їхнього рішення. Для багатьох чеховських розповідей характерна так звана ситуація відкриття. Герой різко міняє свій погляд на навколишній світ, своє відношення кжизни.

Відбувається це без якої-небудь видимої причини, просто події в його житті складаються так, що одне з них раптово дає поштовх до переосмислення всього життя героя й новому погляду на навколишню дійсність. Таке відбулося з героями розповідей «Учитель словесності», «Аґрус», «Дама із собачкою» і багатьох інших. Учитель словесності Нікітін закоханий і щасливий, вступає в благополучний шлюб, і перший час його розчулює хазяйновитість молодої дружини, її турбота про нього, що змінилися матеріальні можливості. Але один раз, вертаючись із клубу, де він програв невелику суму в карти, Нікітін замислюється про те, що зароблені гроші йому було б жаль програти, і потім, після бесіди із дружиною, він ясно усвідомлює свою бездарність як педагога, недосконалість і неудачливість свого життя. Незважаючи на всі спроби відігнати неприємні думки, Нікітін почуває, що «починалося нове, нервове, свідоме життя, що не в злагоді зі спокоєм і особистим щастям».

«Немає нічого страшнее, оскорбительнее, тоскливее вульгарності», – пише він у своєму щоденнику. Що ж не влаштувало Нікітіна? Матеріальне благополуччя саме по собі стало тільки поштовхом для усвідомлення власної людської недосконалості, для розуміння того, як неварті людської особистості самовдоволення й щиросердечна заспокоєність, міщанська обмеженість ситої бездіяльності. Але саме ця міщанська сита бездіяльність є в суспільстві мірилом суспільного успіху, ідеалом, до якого потрібно прагнути. Герой розповіді «Аґрус», Микола Іванович Чимша-Гімалайський, метою свого життя поставив собі придбання власної садиби, неодмінно із власним аґрусом

Заради цієї мети він жив скупо, недоїдав, без любові женився на вдові із грошима й тримав її впроголодь, так що та незабаром умерла, але герой «жодної мінути не подумав, що він винуватий у її смерті». І страшний той підсумок, якого він домігся. брата, Що Приїхав, зустрічають «рудий собака, товста, схожа на свиню», куховарка, «теж схожа на свиню», і сам хазяїн, що відпочиває після обіду, «постарів, розжирів, обрюзг; щоки, ніс і губи тягнуться вперед, – того й дивися, хрокне в ковдру». Чеховська метафора образна й символична, автор показує читачеві, як у погоні за матеріальним благополуччям герой втрачає людську сутність, стаючи ситим, самовдоволеним обивателем, що вирікає розхожі істини, кичащимся своїм нібито «дворянським» походженням

Іван Іванович, що розповідає про долю брата, вражений відкриттям того, як страшна й згубна для людини вульгарність, «яка це гнітюча сила», байдужа до чужих страждань, «…нахабність і ледарство сильних, неуцтво, скотоподібність слабких, навкруги бідність неможлива, тіснота, виродження, пияцтво, лицемірство, брехня…» Як змінити це життя, як протистояти їй? Іван Іванович бачить тільки один шлях: не заспокоюватися

«Поки молоді, сильні, бадьорі, не утомлюйтеся робити добро!» Але чи всі можуть зберігати в собі цю непримиренність до зла й щиросердечну бадьорість? Як правило, таких людей у суспільстві вкрай мало, у переважної більшості немає навіть сил характеру, щоб не залежати від суспільної думки. У розповіді «Людин у футлярі» Чехов оповідає про те, як ціле місто боялося однієї маленької боязкої людини – учителя грецької мови Беликова.

Цей герой так боїться справжнього життя, «як би чого не вийшло», що намагається заховати у футляр і речі, і думки свої, визнаючи тільки ті циркуляри, у яких що-небудь заборонялося. Острах усього нового, того, що не укладалося в ці заборонні циркуляри, обережність, виказування – все це привело до того, що Беликова просто бояться в місті, причому бояться утворені люди: учителі, «виховані на Тургенєві й Щедріні», дами, які не вирішуються по суботах улаштувати домашній спектакль, духівництво. Людина, не побоявшийся відкрито протистояти Беликову й вступити з ним у конфлікт, – такий же, як і його колеги, учитель Коваленко, але він єдиний, хто має внутрішню волю й не тільки визнає, що виказування ганебно, але й не боїться спустити фіскала зі сходи. Усвідомлення себе особистістю, розуміння своїх прав і власного достоїнства, – здавалося б, це не занадто складна умова для гідного життя людини. Але Чехов показує непояснений парадокс життя: люди відчули свою волю на похоронах Беликова, але після його смерті в місті нічого не змінилося, «не стало краще».

Виявляється, внутрішня свобода особи залежить не тільки від зовнішніх обставин, і Чехов не знімає відповідальності із самих людей. «І справді, Беликова поховали, а скільки ще таких человеков у футлярі залишилося, скільки їх ще буде!» – зауважує оповідач. Що ще може протистояти вульгарності й щоденності життя? Почуття любові, що піднімає людини й облагороджує його душу

Чехов показує, «як дрібно і як обманчиво» було все те, що заважало любові Алехина й Ганни Олексіївни («Про любов»), як перетворила любов життя героїв розповіді «Дама із собачкою». Звичайний курортний роман не став чимсь із ряду геть вихідним у житті Дмитра Гурова, і сльози Ганни Сергіївни, що говорить про свої мрії пожити іншим життям і про те, що її чоловік чесна, гарна людина, але «лакей», дратують героя. І тільки після повернення в Москву Гуров зненацька для самого себе по-новому згадав про свій роман, про Ганну Сергіївні й раптово усвідомив неї правоту

Життя раптом представляється йому уходящей безцільно, праздно, що розтрачується на «непотрібні справи й розмови все про одному», на пияцтво й обжерливість. І Ганна Сергіївна здається йому єдиною близькою людиною, з ким можна поділитися своїми новими думками, хто може їх зрозуміти. Герої зустрічаються знову, і тепер Гуров розуміє, що ця жінка – його єдине щастя, горе й радість, що наповнює його життя

Перший раз герой полюбив по-справжньому, але їхнє щастя далеко не так безхмарно: їм доводиться ховатися, вести подвійне життя, але немає рішення подальшої їхньої долі, шляхів звільнення від неправди, що обплутує їхнього відношення. Їм «здавалося, що ще небагато й рішення буде знайдено, і тоді почнеться нове, прекрасне життя». Але Чехов не обманюється й не обманює читача, пропонуючи йому рішення проблеми. У цьому світі «ніхто не знає справжньої правди», немає відповідей на вічні питання, і тільки в постійній праці й роботі над собою може людина боротися з вульгарністю й байдужістю жорстокого життя, що невблаганно біжить часом

Збережи - » Викриття вульгарності й міщанства в розповідях А. П. Чехова . З'явився готовий твір.

Викриття вульгарності й міщанства в розповідях А. П. Чехова





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.