Це незвичайна поема - продовження^-продовження-поема-продовження. Вона починається майже з півслова, підхоплюючи чужий сюжет. Початок її написав поет Маттео Боярдо - ні багато ні мало шістдесят дев’ять пісень під заголовком «Закоханий Роланд». Ариосто додав до них ще сорок сім своїх, а під кінець подумував про те, щоб продовжувати й далі. Героїв у ній не порахувати, у кожного свої пригоди, сюжетні нитки сплітаються в теперішню павутину, і Ариосто з особливим задоволенням обриває кожне оповідання в самий напружений момент, щоб сказати: а тепер подивимося, що робить таке-те…

Головний герой поеми, Роланд, знаком європейському читачеві вже чотириста або п’ятсот років. За цей час сказання про нього сильно перемінилися

По-перше, іншим стало тло. В «Пісні про Роланда» подією була невелика війна в Піренеях між Карлом Великим і його іспанським сусідом - у Боярдо й Ариосто це всесвітня війна між християнським і мусульманським миром, де на Карла Великого йде імператор Африки Аграмант, а з ним королі й іспанський, і татарський, і черкеський, і незліченні інші, а в мільйонному їхньому війську - два герої, яких світло не бачило: величезний і дикий Родомонт і шляхетний рицарственний Руджьер, про яке ще буде мовлення. До моменту початку поеми Ариосто басурмани долають, і полчище їх коштує вже під самим Парижем

По-друге, іншим став герой. В «Пісню про Роланда» він - лицар як лицар, тільки найдужчий, чесний і доблесний. У Боярдо й Ариосто він вдобавок до цього, з одного боку, велетень нечуваної сили, здатний голими руками бика розірвати навпіл, а з іншого боку, жагучий закоханий, здатний від любові втратити розум у буквальному значенні слова, - тому поема й називається «Шалений Роланд», Предмет його любові - Анджелика, принцеса з Катаючи (Китаю), прекрасна й легковажна, що запаморочила голову всьому лицарству на білому світлі; у Боярдо через її палала війна по всій Азії, в Ариосто вона тільки що бігла з полону Карла Великого, і Роланд від цього прийшов у такий розпач, що кинув государя й друзів в обложеному Парижі й поїхав по мирі шукати Анджелику.

По-третє, іншими стали супутники героя. Головні серед них - два його двоюрідних брати: відважний Астольф, добрий і легковажний авантюрист, і шляхетний Ринальд, вірний паладин Карла, втілення всіх лицарських доблестей. Ринальд теж закоханий і теж в Анджелику, але любов його - нещаслива. Є в Арденнском лісу на півночі Франції два чарівних джерела - ключ Любові й ключ Безлюбовья; хто поп’є з першого, відчує любов, хто із другого - відраза. І Ринальд і Анджелика випили з того й з іншого, тільки не в лад: спершу Анджелика переслідувала своєю любов’ю Ринальда, а він від її тікав, потім Ринальд став ганятися за Анджеликой, а вона рятувалася від нього. Але Карлові Великому він служить вірно, і Карл із Парижа посилає його за допомогою в сусідню Англію

У цього Ринальда є сестра Брадаманта - теж красуня, теж войовниця, і така, що коли вона в панцирах, то ніхто не подумає, начебто це жінка, а не чоловік. Закохано, звичайно, і вона, і ця любов у поемі - головна. Закохано вона в супостата, у того самого Руджьера, що кращий із сарацинських лицарів. Шлюб їх вирішений судьбою, тому що від нащадків Руджьера й Брадаманти піде знатний рід князів Эсте, які будуть правити у Феррарі, на батьківщині Ариосто, і яким він присвятить свою поему. Руджьер і Брадаманта зустрілися колись у бої, довго рубалися, дивуючись силі й відвазі один одного, а коли утомилися, зупинилися й зняли шоломи, то полюбили один одного з першого погляду. Але на шляху до їхнього з’єднання багато перешкод

Руджьер - син від таємного шлюбу християнського лицаря із сарацинською принцесою. Його виховує в Африці чарівник і чорнокнижник Атлант. Атлант знає, що його вихованець прийме хрещення, народить славних нащадків, але потім загине, і тому намагається дарма не пускати свого улюбленця до християн. У нього в горах замок, повний примар: коли до замка під’їжджає лицар, Атлант показує йому примара його коханої, той кидається у ворота їй назустріч і надовго залишається в полоні, марне відшукуючи свою даму в порожніх світлицях і переходах. Але в Брадаманти є чарівний перстень, і ці чари на неї не діють. Тоді Атлант саджає Руджьера на свого крилатого коня - гиппогрифа, і той несе його на інший край світла, до іншій волшебнице-чернокнижнице - Альцине. Та зустрічає його у вигляді юної красуні, і Руджьер упадає в спокусу: довгі місяці він живе на її чуді-острові в розкоші й млості, насолоджуючись її любов’ю, і тільки втручання мудрої феї, що пекется про майбутній рід Эсте, повертає його на шлях чесноти. Чари розпадаються, красуня Альцина з’являється в справжньому образі пороку, мерзенному й потворному, і раскаявшийся Руджьер на тім же гиппогрифе летить назад на захід. Марне, тут знову його підстерігає люблячий Атлант і залучає у свій примарний замок. І полонений Руджьер метається по його залах у пошуках Брадаманти, а поруч полонена Брадаманта метається по тимі ж залам у пошуках Руджьера, але один одного вони не бачать

Поки Брадаманта й Атлант борються за долю Руджьера; поки Ринальд пливе за допомогою в Англію й з Англії, а по дорозі рятує даму Гиневру, брехливо обвинувачену в безчесті; поки Роланд нишпорить у пошуках Анджелики, а по дорозі рятує даму Ізабеллу, схоплену розбійниками, і даму Олимпию, кинуту віроломним коханцем на незаселеному острові, а потім розп’яту на скелі в жертву морському чудовиську, - тим часом король Аграмант зі своїми полчищами оточує Париж і готується до приступу, а благочестивий імператор Карл волає про допомогу до Господа. І Господь наказує архангелові Михайлові: «Лети вниз, знайди Безмовність і знайди Зваду: нехай Безмовність дасть Ринальду з англійцями раптово гримнути з тилу на сарацинів і нехай Зваду нападе на сарацинський стан і посіє там ворожнечу й смуту, і вороги правої віри знесиліють!» Летить архістратиг, шукає, але не там їх знаходить, де шукав: Зваду з Лінню, Жадібністю й Заздрістю - серед ченців у монастирях, а Безмовність - меж розбійників, зрадників і таємних убивць. А вуж гримнув приступ, вуж клекоче лайка вкруг всіх стін, палахкоче полум’я, вуж увірвався в місто Родомонт і один трощить всіх, прорубуючись від воріт до воріт, ллється кров, летять у повітря руки, плечі, голови. Але Безмовність веде до Парижа Ринальда з подмогою - і приступ відбитий, і лише ніч рятує сарацин від поразки. А Звада, ледве пробився Родомонт із міста до своїм, шепотить йому слух, що люб’язна його дама Доралиса змінила йому із другим по силі сарацинським богатирем Мандрикардом - і Родомонт умить кидає своїх і мчиться шукати кривдника, клянучи жіночий рід, мерзенний, підступний і віроломний

Був у сарацинському стані юний воїн по імені Медор. Цар його впав у битві; і коли ніч опустилася на поле бою, вийшов Медор з товаришем, щоб під луною знайти його тіло серед трупів і поховати із честю. Їх помітили, кинулися в погоню, Медор поранений, товариш його вбитий, і минути б Медору кров’ю в хащі лісу, не з’явися неждана рятівниця. Це та, з якої почалася війна, - Анджелика, таємними тропами пробиравшаяся у свій далекий Катай. Трапилося чудо: марнолюбна, легковажна, гнушавшаяся королями й кращими лицарями, вона пошкодувала Медора, полюбила його, віднесла його в сільську хатину, і, поки не зцілилася його рана, вони жили там, люблячи один одного, як пастух з пастушкою. І Медор, не вірячи своєму щастю, вирізував ножем на корі дерев їхні імена й слова подяки небу за їхню любов. Коли Медор зміцнів, вони продовжують свій шлях у Катай, зникаючи за обрієм поеми, - а напису, вирізані на деревах, залишаються. Вони^-те й стали фатальними: ми в самій середині поеми - починається шаленство Роланда

Pages: 1 2 3