Про правдивість цього переказу свідчать Бисутунская скеля з висіченими на ній зображеннями, руїни Медаина, сліди молочного струмка, пристрасть нещасного Фархада, поголоска про десятиструнний сазе Барбада…
У древньому Ірані, ще не осяяному світлом ісламу, царює справедливий цар Хормуз. Всевишній дарует йому сина, подібного до чудесної перлини, виловленої з «царственого моря». Батько нарікає його Хосровом Парвизом (Парвиз - «Висячий у грудей» придворних годувальниць).
Хосров росте, мужніє, учиться, осягає всі мистецтва, стає красномовний. У десять років він - непереможний воїн, влучний лучник. У чотирнадцять став вдумуватися в зміст добра й зла. Наставник Бузург-Умид навчає отрока багатьом премудростям, відкриває йому таємниці землі й небес. У надії, що настільки гідному спадкоємцеві буде дароване довголіття, шах став суворішай карати злочинців, всіх розпусників і грабіжників. Країна благоденствує, але скоїлося ихо… Один раз Хосров, що виїхав у степ на полювання, робить привал на зеленому лузі. Всю ніч він п’є із друзями, а ранком похмеляється. Кінь царевича за потраву пійманий жителями сусіднього селища. Один з рабів Хосрова зриває в чужому винограднику кілька кистей незрілого винограду, думаючи, що він дозрів. Шахові доносять, що Хосров творить беззаконня й не страшиться царя царів. Хормуз велить підрізати коневі сухожилля, винного раба видати власникові винограднику, а трон царевича передати власникові будинку, що дав притулок гулякам. Ламають ноги музикантові, що порушив нічний спокій, і обривають струни на чанге. Правосуддя - одне для всіх
Розкаюваний Хосров надягає саван і з мечем у руках падає ниц перед батьківським троном. Сиві старці волають про прощення. Серце шаха торкнуте. Він цілує сина, прощає й призначає проводирем війська. Лик Хосрова тепер «випромінює справедливість», на особі проступають «царствені риси». У сні він бачить свого великого діда Ануширвана, возвещающего, що за те, що онук упокорив гординю, він буде нагороджений. Вкусивший кислого винограду без кислої міни, він одержить в обійми красуню, слаще якої мир не бачив. Що упокорився із втратою коня, він добуде вороного скакуна Шабдиза. Ураган не наздожене навіть пилу з-під копит цього коня. Замість трону, відданого селянинові, царевич успадкує престол, подібний «золотому древу». Втратившись чангиста, Хосров знайде чудового музиканта Барбада…
Друг Хосрова Шапур, що з’їздив мир від Магриба до Лахора, суперник Ваб у живописі й переможець Евклида в кресленні, оповідає про чудеса, побачених на березі Дербентского моря. Там править грізна цариця Шемира, іменована також Мехин Бану. Вона велить Арраном аж до Вірменії, а брязкіт зброї її війська чутний в Исфахане. У Мехин Бану немає чоловіка, але вона щаслива. Квітучою весною живе в Мугани, улітку - у вірменських горах, восени полює в Абхазії, зимою царицю тягне в милу Бардові. З нею живе лише племінниця. Чорні очі дівчини - джерело живої води, стан - сріблиста пальма, коси - «два негри для збору фініків». Шапур захоплено зображує красу дівчини, губи в якої - сама насолода, а ім’я її - «Солодка» Ширин. Сімдесят луноликих спокусниць зі знатних пологів служать Ширин, що живе в розкоші. Драгоценней же всіх скарбів Мехин Бану - чорний, як доля, кінь Шабдиз, стриножений золотим ланцюгом. Хосров, піднесений оповіданням друга, втрачає сну, думає лише про невідомий пери. Нарешті він посилає Шапура у Вірменію за Ширин. Шапур мчиться у вірменських горах, де блакитні скелі одягнені в жовті й червоні одяги квітів
Спішившись у стін стародавнього монастиря, він внемлет мудрому ченцеві, що говорить про народження Шабдиза. Довідавшись у ченців, що завтра на лузі будуть гри придворних красунь, митецький живописець Шапур малює портрет Хосрова, прив’язує малюнок до дерева й зникає. Красуні бенкетують на галявині, раптом Ширин бачить портрет і проводить у спогляданні кілька годин. Дівчини злякано, що Ширин збожеволіла, вони розривають малюнок і ведуть царівну на інший луг. На наступний ранок Ширин знаходить новий малюнок на стежці. Знову ранок, і знову Ширин знаходить портрет прекрасного юнака й раптом зауважує на малюнку й своє зображення. Подруги обіцяють Ширин усе довідатися про зображеного красеня. В образі мага є Шапур, що говорить, що зобразив на портреті царевича Хосрова Парвиза, але в житті царевич ще пречервоній, адже портрет «вірний ознакам, але позбавлений душі». Шапур описує мудрість і доблесть Хосрова, що палає пристрастю до Ширин, пропонує їй, осідлавши Шабдиза, бігти до Хосрову й вручає їй перстень із ім’ям царевича. Закохана Ширин умовляє Мехин Бану звільнити Шабдиза від пута. Ранком, виїхавши з подругами на полювання, воно обганяє їх і мчиться на Шабдизе по дорозі в шахську столицю Медаин. Але Мехин Бану, що приснилося майбутнє лихо, не велить починати погоню. У сумі цариця вирішується чекати повернення Ширин. Тим часом Ширин, устав у шляху, вся покрившись «пилом лісів і взгір’їв», прив’язала коня до дерева на безлюдній галявині, щоб викупатися висточнике.
У Хосрова ж кепські справи. Підступний недруг, бажаючи посварити царевича з батьком, отчеканил дирхеми з ім’ям Хосрова й розіслав їх по містах. «Старий вовк затрясся перед молодим левом». Бузург-умид пропонує Хосрову на час покинути палац, вийти від смут і підступу. Хосров скакає по дорозі убік Вірменії. Зробивши стоянку на галявині й залишивши невільників віддалік, він бачить коня, «прикрашеного, як павич, на прив’язі й ніжного фазана, що купається в райському джерелі». Раптом у місячному світлі оголена Ширин побачила Хосрова й, соромлячись, укрилася хвилями своїх волось. Шляхетний Хосров відвертається. Юнак - у дорожнім платті, але так схожий на царевича з портрета. Ширин вирішує, що тут - не місце для пояснень. Хосров оглядається, але Ширин уже умчалася на Шабдизе.
Отчаявшись, царевич спрямовується у Вірменське царство. Ширин прибуває в Медаин і показує перстень Хосрова. Шабдиза ставлять у царську стайню. Спілкуючись зі служницями як рівна, Ширин розповідає про себе небилиці. Їй стає ясно: прекрасний юнак був сам Хосров. Засмучуючись і упокорюючись, Ширин посилається на волю Хосрова й наказує зодчому спорудити для неї замок у горах. Підкуплений заздрісницями будівельник вибирає саме жарке й згубне місце. Все-таки Ширин переселяється в нове житло з декількома служницями. Тим часом Хосров - у Вірменії, вельможі приходять до нього із приношеннями. Нарешті сама Мехин Бану по-царському приймає гостя. Хосров погоджується провести зиму в Барді. Тут він п’є «гірке вино й горює про Сладостной». Всіма фарбами блискає бенкет. Винні глечики, страви, квіти, гранати й помаранчі… Є Шапур і розповідає Хосрову про те, як схилив до втечі Ширин. Хосров розуміє, що дівчина, що купалася в струмку, і була Ширин, що тепер вона - у Медаине. Він знову посилає Шапура за Ширин. Бенкетуючи з Мехин Бану, Хосров заговорив про Ширин. Довідавшись, що Ширин найшлася, цариця дає Шапуру Гульгуна, єдиного коня, здатного погнатися за Шабдизом. Шапур знаходить Ширин в обителі, що здалася йому катівнею, і відвозить її на Гульгуне. Хосров довідається про смерті батька й, горюючи, міркує про превратностях доль. Він сходить на трон батька. Спочатку радує всіх пригноблених своїм правосуддям, але поступово відходить від державних справ. Щодня він на полюванні, ні мгновенья не проходить без вина й веселощів. Все-таки серце тягне його до Ширин. Придворні говорять, що її відвіз Шапур. Про неї нагадує Шабдиз. Шах піклується про нього, згадуючи луноликую. Мехин Бану зустріла Ширин ласкаво, без докорів. Вона вже вгадала «прикмети любові» і в племінниці й у юному шаху. Ширин знову серед подруг - віддається колишнім забавам…
Збережи - » Виклад сюжету поеми Низами «Хосров і Ширин» . З'явився готовий твір.