Виклад роману Диккенса «Крихта Доррит»

Воспоминания дитинства ніколи не залишали Диккенса. Ми знаємо, він навіть написав роман-«спогад» «Дэвид Копперфилд». І ми знаємо також, що в цьому романі він розповів про негоди свого дитинства. Дэвид залишається зовсім самотній, коли містера Микобера за борги відправляють у в’язницю, куди незабаром перебирається й миссис Микобер із сімейством. Все це нагадує відому подію з життя Джона Диккенса. Однак у романі це комічний епізод. «Скрутний стан» містера Микобера – просто ще одна забавна пригода доброго й легковажного джентльмена. Синові Джона Диккенса це «пригода» ніколи не здавалося забавним. Чи міг Чарльз Диккенс забути, як, нещасний, голодний, змерзлий, він щонеділі приходив у Маршалси? Як і фабрика вакси, Маршалси кинула похмуру тінь на наступні роки й теж зайняла місце у творчості Диккенса, знову з’явившись на сцені в романі «Крихта Доррит» ( 1855-1857).

У тісної, скудно обставленій тюремній кімнаті живе із сім’єю інший неспроможний боржник, Вільям Доррит. Його кличуть «Батько Маршалси» – титул, подарований йому арештантами за довголітній висновок. Доррит провів у в’язниці двадцять три роки. Тут народилася його молодша дочка Эми, що за крихкість і невеликий ріст ласкаво називають «Крихта Доррит». Маленька швачка містить своєю працею батька, допомагає непутящому братові Типу, піклується про старшу сестру, танцівницю Фанни.

Ніхто вже не пам’ятає, кому й скільки повинен Вільям Доррит. Відомо лише, що двадцять три роки тому серед його кредиторів виявилося й Міністерство Тяганини. Воно спровадило Доррита за ґрати й забуло про нього. Дарма друг сім’ї Артур Кленнем, що повернувся після двадцятилітньої відсутності на батьківщину, намагається знайти кінці в заплутаному дорритов-ском справі. Всі його спроби розбиваються об залізну байдужість чиновників Міністерства Тяганини. Диккенс не раз уїдливо висміював англійську систему керування, англійські закони, егоїзм панівних класів, але ще ніде й ніколи він не створював такий убийственно влучної сатири на буржуазну державну владу. У Міністерстві Тяганини легко вгадується англійський парламент.

Ще в ті далекі часи, коли Диккенс був енергійним репортером і стенографував для газети сперечання обох палат, він переконався, що «обранці народу» зовсім не помышляют про народне благо, і свого переконання не змінив. В «Крихті Доррит», як і в «Холодному будинку», він знову пише про те, що панівні класи глухі до інтересів і потреб народу, «жирні» благоденствують за рахунок «худих».

Як нетрі Самотній Том – породження Канцелярського Суду, так Міністерство Тяганини винне в існуванні Подвір’я Серця, Що Кровоточить, де в убогості й убогості живе трудовий люд. У перший вечір свого повернення Артур Кленнем сидить у вікна кав’ярні в одному з бідних кварталів Лондона. «Довкола нього було п’ятдесят тисяч жалюгідних халуп, де люди жили в такій тісноті й бруді, що чиста вода, у суботу ввечері налита в глечик, у неділю ранком уже не годилася до вживання… на цілі милі до півночі, до півдня, до заходу, до сходу тяглися будинку, схожі на колодязі або шахти, будинку, мешканці яких завжди задихалися від придухи…»

Усьому провиною – так Диккенс уважав колись, так він уважає й тепер – невиконання боргу перед «людьми праці». У листах цього часу він часто говорить, що політичне життя країни викликає в нього почуття розпачу й зневіри, що всі його політичні ілюзії розвіялися. Він розчарований у внутрішній політиці, його обурює зовнішня політика уряду.

Кримська війна 1855 року, облога й узяття Севастополя обійшлися англійському народу досить дорого. Диккенс, що спочатку висловлювався в підтримку війни, і багато в чому – з ненависті до тиранії, втіленням якої була імператорська Росія, незабаром у війні розчарувався. Він переконується в безглуздості кривавої Кримської кампанії, та й боїться військової поразки, що, як він думає, може викликати в країні революцію. Гіркота, гнів, обурення Диккенса й створили сатиричний образ Міністерства Тяганини.

Співчуття ж і гарячу симпатію він віддає народу. Праця викликає його найглибша повага. В умінні народу трудитися й одержувати задоволення від праці Диккенс бачить джерело його морального здоров’я й невичерпної життєстійкості. Цими якостями в надлишку наділений тесля Плорниш, його дружина й батько дружини, старий робітник Нэнди. Все життя Нэнди трудився й тепер, у старості, мріє няньчити онуків, але Плорниши так бідні, що старий робітник добровільно відправляється в работный будинок, тільки б «не виривати в дітей з рота шматок хліба». Зате як Плорниши щасливі, коли можуть нарешті взяти старого діда додому!

Теперішній Диккенс, поважаючи всяку чесну працю, нічого не бачить принизливого в тім, наприклад, що Крихта Доррит, теж дочка джентльмена, як і Дэвид Копперфилд, займається поденщиною. Але ж Дэвид (згадаємо Диккенса в часи фабрики вакси) жорстоко страждав від свідомості, що змушено займатися чорної, «неджентльменською» роботою. Героїні Диккенса з «шляхетних» (за винятком Кэт Никльби в ательє мадам Манталини) поденною роботою теж не займалися. А Крихта Доррит ще миліше Диккенсу тому, що не нехтує праці й що праця для неї не тільки засіб до існування. Він – джерело її скромної впевненості у своїх силах, її достоїнства, зміст її життя, її «покликання», а «покликання тягло її жити не так, як живуть інші». Ці інші Вільям Доррнт, що не хоче знати, що його дочка працює від зорі до зорі, тільки б батько ні в чому не бідував. Це Тип, нікчемний лобур, якому Крихта Доррит допомагає зі своїх убогих засобів. Це художник Гоуэн, що через своє шляхетне походження зневажає своїм «неблагородним» тестем, але, однак, живе за його рахунок. Це, нарешті, негідник, ненависник праці «джентльмен» убивця Риго-Ланье-Вландуа, що помыкает веселим, працьовитим італійцем Кавалетто.

Збережи - » Виклад роману Диккенса «Крихта Доррит» . З'явився готовий твір.

Виклад роману Диккенса «Крихта Доррит»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.